Тінь вітру. Карлос СафонЧитать онлайн книгу.
підійшов сам Томас. Мене із жаху майже паралізувало. «Він іде, щоб покінчити зі мною», – подумав я. Але мета Томаса була цілком шляхетною: він хотів перепросити мене, бо розумів, що поборов удвічі слабшого суперника.
– Це мені має бути соромно за те, що я причепився до твоєї сестри, – відповів я. – Я б тоді наговорив бозна-чого, але ти так мене відлупцював, що я не міг говорити.
Томас зніяковіло потупив очі. Я здивовано розглядав цього сором’язливого велетня, який на перервах блукав коридорами, мов та загублена душа. Усі інші діти, включно зі мною, надто боялися його, ніхто не розмовляв з ним, ніхто навіть не наважувався глянути йому у вічі. З опущеною додолу головою, майже тремтячи, він запитав, чи не хочу я бути його другом. Я відповів, що хочу. Він подав руку, й я її потиснув; його потиск був міцний, але я навіть не здригнувся.
Того ж вечора Томас запросив мене до себе на обід і показав свою колекцію дивних приладів, зроблених із металевого брухту.
– Я сам їх виготовив, – гордовито пояснив він.
Я не міг збагнути, ані як вони працюють, ані для чого призначені, але промовчав, та ще й покивав головою, вдаючи захват. Мені здавалося, що цей надто великий і надто самотній хлопець просто виготовив собі олов’яних приятелів, і я був першим, кого він їм відрекомендував. То була його таємниця. Я поділився з ним своєю: розповів про свою маму і про те, як за нею скучив. Коли мій голос урвався, Томас мовчки обійняв мене. Нам було по десять років. З того дня Томас Аґілар став моїм найкращим другом – а я його єдиним.
Незважаючи на агресивний вигляд, Томас мав спокійну, добру вдачу. Він трохи затинався, коли розмовляв із людьми, – виняток становили його мама, сестра та я. Він захоплювався незвичайними винаходами та механічними приладами, здійснював «розтини» різноманітних інструментів, починаючи від грамофону й закінчуючи лічильною машиною, щоб дізнатися, як вони працюють. Багато часу Томас проводив на самоті у своїй кімнаті, вигадуючи нові неймовірні пристрої. Він був надзвичайно винахідливий, а ось практичності йому бракувало: його цікавили екстраординарні речі, приміром, синхронізатор світлофора на Ґран-Віа, таємниця ілюмінованого фонтану Монжуйка та годинникові механізми автоматів у парку розваг на Тібідабо[19].
Вечорами Томас працював у конторі свого батька, а по дорозі додому заходив до нашої книгарні. Мій батько завжди виявляв зацікавленість Томасовими винаходами, дарував йому підручники з механіки та біографії видатних інженерів, як-от Ейфель та Едісон, – їх Томас обожнював. Минали роки, й Томас, полюбивши мого батька, почав міркувати, як створити з частин старого вентилятора автоматичну систему, за допомогою якої можна було б реєструвати та зберігати бібліографічні картки. Він уже понад чотири роки працював над цим проектом, але мій батько досі демонстрував віру в цю ідею, оскільки не хотів знеохочувати Томаса.
Знайомлячи Томаса з Ферміном, я непокоївся, як Фермін відреагує на мого друга.
– Ти,
Найвища точка Барселони, гора заввишки 532 м.