Втікач із Бригідок. Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.
Довкола суцільна політика, навіть у Червоному Хресті. Подібні розмови можливі де завгодно, й вони ведуться. Тільки не тут, у цьому домі.
Магда тупнула ногою.
Сіпнулося віко, сильніше, ніж зазвичай, Клим торкнувся його пучкою.
– Поясни.
– Сам розумієш.
– Магдо, прошу тебе, в мене тепер інше в голові.
– Як би звинуватити в чомусь поляків? Заради того, аби вигородити вбивцю?
– Ти все чула. І теж маєш усе зрозуміти.
– Не пригадую, аби Климентій Кошовий погоджувався на таке раніше.
– Ти злилася на мене, коли взявся виправдовувати Густава Сілезького. Бо була щиро переконана – твою приятельку Агнелю задушив у її власному авто саме він. Про інше слухати не хотіла. Однак Сілезького випустили.
– Він не вбивав Агнелі.
– Я довів це, Магдо.
– Але цей стрілець Ладний – убивця.
– Я сам повинен переконатися.
– Ти шукаєш, якою брехнею витягнути злочинця з-за ґрат. Климентію, герой війни не має індульгенцій у мирному житті.
– Хіба зараз мир?
– Перепрошую – в тилу справді імітація миру. Тим не менше. Ми разом два роки, й ти ніколи не підкреслював цю різницю.
– Різницю?
– Так. Я полячка, католичка. Ти українець, православний. Мені здавалося, нас дотепер нічого не розділяло. Як колись нічого не заважало побратися з Басею. Ані те, що вона вихрещена жидівка, ані те, що…
Кошовий зупинив її поглядом, Магда ковтнула останні слова, щоки запашіли.
– Вибач. Я не мала права, не повинна була. Просто цей чоловік, ці розмови… Коли є спільний ворог, якого всі скуштували на смак, подібні розмови треба по змозі згортати.
– Якщо закривати очі й вуха, нічого довкола не припиниться, Магдо.
Вона взяла з комоду свої цигарки.
– Ти киватимеш на заміри поляків.
– Спершу я поговорю з Ладним і зрозумію, з чим доведеться мати справу.
– Але ти все одно придумаєш казку, яка допоможе витягнути убивцю на волю. Й у перспективі – виправдати. Поліція розбиватиме лоба, шукаючи іншого вбивцю, якого насправді не існує. Климентію, я не лише шляхетного польського роду. Я також удова поліцейського, а покійний пан Богданович закон поважав.
– Ми посваримося?
Тепер замовкли обоє.
– Поки не знаю, – мовила першою Магда.
– Я так само. Лише візит до Бригідок. Далі побачимо. Влаштує обіцянка тримати тебе в курсі справи й радитися перед тим, як приймати якесь рішення?
– Мене влаштує, якщо ти відмовишся порушувати закон.
Віко сіпнулося вкотре за ранок.
– Коли так, пропоную компроміс, – сказав Клим. – Я обіцяв добитися побачення з Ладним і переговорити з ним. У цьому пункті жодного порушення нема. Рішення прийму потім. Власне, так я й збирався зробити. Годиться?
Магда повела плечима.
– Ти все одно вже вирішив. На цьому етапі від мене нічого не залежить. Мої зауваження ти почув. Хочеш – вважай це страхами. І все, вже давно час поснідати.
Забравши цигарки з собою, Магда зникла в кухні.
Розділ