Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
незначний чоловік, що не вважав себе за великого творця, – його вірші не друкували, від його опери відмовились, – знає, що вірші з певної нагоди легко набігають йому на перо. Щоб сподобатися високому достойникові й доброму приятелеві, він заявив, що готовий. Так, він спробує. «Браво, Руже!» – підніс до нього склянку генерал, що сидів навпроти, Руже повинен одразу послати йому пісню навздогін військам; Рейнська армія справді може потребувати якоїсь патріотичної маршової пісні, що окрилює ходу. Тим часом слово вже взяв хтось інший. Знову виголошували тости, галасували, пиячили. Загальне збудження високою хвилею покотилося далі, проминувши короткий випадковий діалог. Лунають дедалі екстатичніші, щоразу гучніші й несамовитіші розмови, і вже було далеко за північ, коли з дому мера розійшлися гості.
Північ давно вже минула. 25 квітня, такий бурхливий для Страсбурґа день оголошення війни, скінчився, власне, вже почалося 26 квітня. Нічна пітьма налягла на будинки, але ця пітьма оманлива, бо місто ще тремтить від збудження. В казармах солдати споряджаються до походу, а чимало обережних за зачиненими віконницями, мабуть, потай уже готувалися до втечі. По вулицях маршували окремі взводи, інколи цокотіли копита коней вісників, потім знову гуркотіли важкі артилерійські запряги, монотонно перегукувались вартові від посту до посту. Ворог так близько, душа міста така непевна і збуджена, що не може знайти собі сну такої вирішальної миті.
Та й Руже, що тепер вибрався гвинтовими сходами до своєї скромної комірчини на Ґранд-Рю, 126, відчуває себе навдивовижу збудженим. Він не забув своєї обіцянки спробувати якомога швидше написати маршову пісню, бойову пісню для Рейнської армії. Він неспокійно походжає по вузькій комірчині. Як почати? Як почати? Ще шумують у його голові запальні заклики прокламацій, хаотично змішуються промови і тости. «Aux armes, citoyens!.. Marchons, enfants de la liberté!.. Écrasons la tyrannie!.. L’étendard de la guerre est déployé!..» Але спадають йому на думку й інші слова, які він чув мимохідь, голоси жінок, які боялися за своїх синів, тривоги селян, що чужі когорти можуть потоптати французькі поля та напоїти їх кров’ю. Майже бездумно Руже написав два перші рядки, що є тільки відлунням, відзвуком, повторенням тих закликів:
Allons, enfants de la patrie,
Le jour de gloire est arrivé![4]
Потім зупинився й заціпенів. Згодом сів. Початок добрий. Тепер тільки знайти одразу правильний ритм, мелодію до цих слів. Він дістав із шафи скрипку й пробує. І диво: вже з перших тактів ритм цілковито пасує до слів. Руже похапцем пише далі, тепер уже підхоплений, тепер уже піднесений силою, що увійшла в нього. Нараз злилося все докупи: всі почуття, вивільнені цієї пори, всі слова, які він чув на вулиці, на бенкеті, ненависть до тиранів, страх за рідну землю, віра в перемогу і любов до свободи. Руже не треба ані творити, ані винаходити, треба лише заримовувати, вставляти в поривний ритм своєї мелодії слова, які сьогодні, цього єдиного дня, переходять із вуст до вуст, і він висловив, виповів, виспівав усе, що відчувала нація в глибинах