Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
сну. Щось сталося, неясно відчуває він, щось сталося з ним, але він лише туманно пригадує. Тільки тоді помічає на столі недавно написану сторінку. Вірші? Коли ж я їх написав? Музика, записана моєю рукою? Коли ж я скомпонував її? Таж так, пісня, приятель Дітріх учора попросив написати маршову пісню для Рейнської армії. Руже читає свій вірш, мугикає мелодію, але почувається, як і завжди творець перед щойно закінченим твором, зовсім невпевнено. Але поряд живе полковий товариш, він покаже йому й проспіває. Товариш видається задоволеним і запропонував тільки невеличку зміну. Після цього першого схвалення Руже почувається трохи впевненіше. З усім нетерпінням автора і гордістю за так швидко виконану обіцянку він одразу пішов додому до мера, що якраз вийшов у сад на ранкову прогулянку і продумував нову промову. Що, Руже? Вже готово? Ну, то ми одразу і проби влаштуємо. Приятелі мерщій пішли з саду в салон, Дітріх сів за рояль і акомпанував, Руже співав текст. Приваблена несподіваною музикою вранці, в салон прийшла мерова дружина й пообіцяла виготовити копії нової пісні і, як людина з музичною освітою, опрацювати акомпанемент, щоб уже сьогодні ввечері, коли збереться товариство, пісню можна було проспівати друзям дому серед яких-небудь інших пісень. Мер Дітріх, що пишався своїм чистим тенором, заходився докладно вивчати пісню, щоб 26 квітня, ввечері того самого дня, коли складено і скомпоновано пісню, вперше проспівати її перед випадково зібраним товариством у своєму салоні.
Слухачі, здається, приязно аплодували, і, мабуть, не бракувало різноманітних чемних компліментів і присутньому там авторові. Але, звичайно, гості в палаці Брольї на широкому майдані в Страсбурґу анітрохи не здогадувалися, що на невидимих крилах у їхнє земне існування прилетіла вічна мелодія. Сучасники рідко з першого погляду розуміють велич людини або твору, і про те, як мало мерова дружина усвідомлювала ту дивовижну мить, свідчить її лист до брата, в якому вона звела те диво до банальної світської події. «Знаєш, ми приймаємо в домі багато людей, і завжди треба щось винаходити, щоб була якась переміна серед розваг. Отож моєму чоловікові спало на думку, щоб хтось написав якусь принагідну пісню. Капітан інженерного корпусу Руже де Ліль, один люб’язний поет і композитор, дуже швидко написав музику бойової пісні. Мій чоловік, що має добрий тенор, одразу проспівав цю пісню, що дуже приваблива і має певну своєрідність. Нам пощастило, пісня жвава і натхненна. Я зі свого боку застосувала свої обдаровання для аранжування і аранжувала партитуру для рояля та інших інструментів, тож мала багато роботи. Пісню проспівали в нас на велику втіху всього товариства».
«На велику втіху всього товариства», – нині ці слова видаються нам несподівано холодними. Проте суто дружнє враження, лише літепле сприйняття зрозумілі, бо під час цього першого виконання «Марсельєза» ще не могла розгорнути по-справжньому всю свою силу. «Марсельєза» – не пісня для більш-менш доброго тенора, і її має виспівувати не самотній голос поміж романсів та італійських арій. Пісня, що надихає й окриляє під ударні такти слів «Aux armes, citoyens», звертається до