Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
що імператор зіткнувся з англійцями й почалася важка битва. Ґруші вагається. Звикнувши до послуху, він боязливо дотримується написаного аркуша, наказу імператора переслідувати пруссаків, які відступають. Жерар, помітивши його вагання, стає наполегливішим: «Marchez au canon!» – і вимога заступника командувача перед двадцятьма офіцерами і цивільними звучить не як прохання, а як наказ. Це розсердило Ґруші. Він твердо й суворо пояснює, що не може відступити від свого обов’язку, поки не отримає від імператора іншого наказу. Офіцери розчаровані, гармати гримлять серед лиховісного мовчання.
Тоді Жерар спробував востаннє: він палко благає, щоб принаймні йому з його дивізією і частиною кавалерії дозволили навідатись на бойовище, і зобов’язується вчасно повернутися. Ґруші думає. Він думає одну секунду.
Ґруші думає одну секунду, і та секунда вирішує його долю, долю Наполеона і долю світу. Та секунда в селянській хаті у Вальгаймі вирішила долю всього XIX сторіччя, і вона зависла на вустах – безсмертна мить – цілком порядного, абсолютно пересічного чоловіка, вона лежить, рівна й відкрита, в руках, які нервово жмакають фатальний наказ імператора. Якби Ґруші тепер здобувся на мужність, був сміливим, не виконав наказ унаслідок віри в себе і очевидні знаки, Франція була б урятована. Але несамостійна людина завжди кориться написаному, а не поклику долі.
Тому Ґруші енергійно відмахується. Ні, було б безвідповідально ще раз ділити такий малий корпус. Приписане йому завдання – переслідувати пруссаків, більш нічого. Він відмовляється діяти всупереч наказові імператора. Офіцери пригнічено мовчать. Навколо маршала запановує тиша. І серед тієї тиші минає без вороття те, що слова та дії вже ніколи не зможуть зловити: вирішальна секунда. Веллінґтон переміг.
Отож вони йдуть далі, Жерар і Вандам із гнівно стиснутими кулаками, і Ґруші, невдовзі стривожений, а згодом дедалі більш невпевнений: адже дивно, й досі ніде немає ані сліду пруссаків, вочевидь вони змінили напрям свого руху на Брюссель. А скоро розвідники повідомляють про підозрілі ознаки, що відступ пруссаків перетворився у фланговий марш у бік бойовища. Ще був би час у крайньому поспіху прийти на допомогу імператорові, і Ґруші дедалі нетерплячіше чекає посланця, наказу повернутися. Але немає ніякої звістки. Тільки глухо і щоразу далі гримлять гармати понад землею, яка здригається: понад гральною кістю Ватерлоо.
Тим часом настала перша година. Щоправда, чотири атаки французів відбиті, але вони значно ослабили центр Веллінґтона, і Наполеон уже готується до вирішального штурму. Наказує зміцнити батареї і, перше ніж канонада затягне поміж пагорбами свою димову завісу, востаннє озирає бойовище.
І помічає на північному сході, наближення темної тіні, що, здається, вийшла з лісів: нові війська! В той бік одразу повертаються всі підзорні труби: може, то Ґруші, що сміливо переступив наказ і тепер, мов дивом, прибуває вчасної миті? Ні, один приведений полонений