Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
і рахують секунди і хвилини, які мають принести їм останню вирішальну допомогу. Веллінґтон знає, що Блюхер близько, а Наполеон сподівається на Ґруші. Обидва полководці вже не мають резервів, і той, хто першим прийде на допомогу, вирішить долю битви. Обидва дивляться в підзорні труби на край лісу, де тепер, наче легенька хмарка, починає показуватись прусський авангард. Але чи це тільки окремі вершники, а чи вся прусська армія, що тікає від Ґруші? Англійці вже насилу чинять останній опір, але й французькі війська виснажені. Два війська – немов два борці, що сапаючи стоять з уже покаліченими руками один навпроти одного, затамувавши віддих, перше ніж схопитися востаннє: настала незворотна мить вирішальної битви.
Нарешті, загриміли гармати з флангу у пруссаків: перестрілки, рушничний вогонь! «Enfin Grouchy!», «Нарешті Ґруші!» – зітхає Наполеон. Покладаючись на безпечний фланг, він збирає останні війська і знову кидає їх на центр Веллінґтона, щоб зламати англійський засув перед Брюсселем, висадити в повітря браму Європи.
Але той вогонь у відповідь був лише наслідком помилки: пруссаків, які підступали до бойовища, ввели в оману чужі мундири, і вони почали стріляти по ганноверцях; помилковий вогонь невдовзі припинився, і тепер безперешкодно, широко і могутньо маса пруссаків ринула з лісу. Ні, то не Ґруші, що надійшов зі своїми військами, а Блюхер, а разом з ним і згуба. Ця звістка швидко поширилася серед імператорських військ, вони почали відступати, і то в жалюгідному порядку. А Веллінґтон збагнув вирішальну мить. Під’їхав до краю пагорба, який боронили з таким успіхом, зняв капелюха й махнув ним над головою в бік ворога, що похитнувся. Його війська миттю зрозуміли тріумфальний жест. Одним рухом піднялося все, що лишилося від англійських військ, і кинулось на ослаблені лави. Водночас із боку на виснажену, розбиту армію налетіла прусська кавалерія, гучно розлігся крик, найзгубніший: «Sauve qui peut!», «Рятуйся, хто може!» Кілька хвилин, і Велика армія – вже не що інше, як нестримний і поривний потік страху, який захоплює все, навіть самого Наполеона. Наче в безборонну і нечутливу воду, врубається, підостроживши коней, прусська кавалерія в той швидкоплинний потік, що відступає, у вільному пориві вона виловлює з крикливої піни моторошного страху карету Наполеона, військовий скарб і всю артилерію. Тільки ніч, що настала, врятувала імператорові життя і свободу. Але той, хто опівночі, брудний і очманілий, у якомусь нікчемному сільському шинку втомлено падає на стілець, уже не імператор. Його імперія, династія і доля скінчилися: малодушність дрібного, незначущого чоловіка розбила те, що двадцять років героїчно будував найсміливіший і найдалекоглядніший.
Тільки-но англійський наступ повалив Наполеона, один тоді ще майже безіменний чоловік у легкій кареті помчав по дорозі на Брюссель, а звідти до моря, де чекав корабель. Він поплив до Лондона, щоб там, випередивши урядових посланців, завдяки ще нікому не відомій звістці збурити біржу: то