Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де ВаальЧитать онлайн книгу.
шкоди виконавцю, принаймні в короткостроковій перспективі. Ніхто не повинен прагнути до альтруїзму, не кажучи вже про те, щоб насолоджуватися цим відчуттям. Я називаю це гіпотезою болісного альтруїзму, яка є абсолютно помилковою. Зрештою, визначення альтруїзму полягає не в тому, що він викликає біль, а лише в тому, що він вимагає витрат.
Зверніть увагу, біологи без жодних проблем пояснять вам, чому самка ссавця дбатиме про потомство. А як іще вона має розмножуватися? Також ми знаємо, як сильно жінки хочуть мати дітей. Я не хотів би викликати жах, але це бажання часом буває настільки сильне, що деякі з них вбивають за це та розтинають іншим жінкам живіт. Або крадуть дітей із ясел. Це ненормальні вчинки, але вони ілюструють випадки, коли люди не можуть впоратися зі своїм бажанням, і є аргументом на користь того, чому догляд за дітьми не можна вважати самопожертвою. Адже материнська турбота – це не головоломка, наука зосереджується на більш заплутаній поведінці. Наука шукає викликів. І все ж таки я наполягаю на тому, що принаймні в ссавців материнська турбота є прототипною формою альтруїзму, шаблоном для всіх інших. На жаль, ми ігноруємо це. Той факт, що жодна жінка-науковець не відчуває труднощів із відповіддю на питання про те, звідки береться альтруїзм, багато про що каже. Жінкам важко ігнорувати материнську турботу – про це свідчить робота двох учених, які писали про співпрацю. Сара Грді, американський антрополог, пропонує теорію «цілого села»[3], згідно з якою людський командний дух починався з колективного догляду за дітьми, до чого залучалися не лише матері, а й усі дорослі. Подібним чином Патрісія Черчленд, американський філософ, яка добре знається на нейробіології, розглядає людську мораль як результат турботи про потомство. Нейронна мережа, що регулює власне тілесні функції організму, була влаштована так, щоб включати потреби малюків, сприймаючи їх майже як свої додаткові кінцівки. Наші діти – частина нас, тож ми захищаємо та доглядаємо їх без вагань так само, як ми це робимо з власним тілом. Той самий мозковий механізм створює основу для інших стосунків, пов’язаних із турботою.
Цим можна було б пояснити помітні відмінності між статями, що спостерігаються вже в перші роки життя. Відразу після народження дівчатка здатні довше дивитися на обличчя, ніж хлопчики, які своєю чергою зосереджують увагу на механічних іграшках. Пізніше дівчатка виявляють себе більш комунікабельними, краще читають емоції на обличчі, краще відчувають тональність голосу, більше каються після того, як когось образять, і їм краще вдається поставити себе на місце іншої людини. Ми також дізналися, що емпатія посилюється, якщо в ніздрі чоловіка або жінки впорснути окситоцин, тим самим ввівши їх в оману за допомогою материнського гормона (окситоцин пов’язаний із пологами та годуванням дітей). Під час досліджень ми з’ясували, що самиці шимпанзе набагато частіше втішають засмучених, ніж самці. Вони наближаються до
В оригіналі “it takes a village” theory – початок прислів’я «It takes a village to raise a child» («Щоб виростити одну дитину, потрібне ціле село»).