Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де ВаальЧитать онлайн книгу.
масками в літаку, тут спершу потрібно допомогти собі, а потім піклуватися про когось іншого. Часто я замислююся над тим, звідки взагалі могло з’явитися це дивне уявлення про те, що альтруїзм повинен завдавати страждань. Це є абсолютно неприйнятним, наприклад, для буддизму, згідно з яким співчуття до інших повинно сповнювати нашу душу радістю. Цей ефект не обмежується лише саморефлексією дорослих, а спостерігається також у дітей раннього віку, які відчувають більше задоволення, коли пригощають інших, ніж тоді, коли самі ласують гостинцями{44}. Є також цікаві факти з дослідження людей, які піклуються про хворого чоловіка, дружину чи батька. Психолог Стефані Браун виявила, що ці піклувальники майже не помічають, чого коштує їм така відданість. Вони відчувають єдність зі своїм підопічним і отримують велике задоволення від того, що вони потрібні їм. Вони живуть довше, ніж ті люди, яким не потрібно доглядати за іншими.
Ґрунтуючись на власному досвіді, коли мені доводилося доглядати за дружиною, у той час як її життю загрожував рак молочної залози, я цілком погоджуюся з тим, що слово «жертва», хоч і вживається часто, не відображає головного. Немає нічого природнішого для нас, ніж турбота про тих, кого ми любимо. Черчленд точно помітила нерозривний зв’язок між турботою про власне тіло та піклуванням про дітей, близьких. Наш мозок створений таким чином, що розмиває грань між нами й іншими. Це одна з тих давніх нейронних мереж, що є ознакою кожного ссавця, від миші до слона. В одному тайському природному заповіднику я зустрів сліпу слониху, яка ходила разом зі зрячою подругою. Ці дві самиці, які не були кровними родичками, скрізь гуляли разом. Сліпа покладалася на зрячу, і та, схоже, це розуміла. Варто було останній відійти, як обидві слонихи видавали гуркітливі звуки, іноді вони навіть сурмили, щоб сліпа могла визначити місцезнаходження зрячої. Це галасливе видовище тривало доти, доки вони не возз’єднувалися. Потім слонихи гаряче вітали одна одну, ляскали вухами, торкалися та обнюхували. Вони насолоджувались близькою дружбою, яка дозволила сліпій жити відносно нормальним слонячим життям.
З огляду на внутрішню радість, що притаманна такій поведінці, деякі люди воліють називати піклування про членів сім’ї та близьких родичів «егоїстичним», принаймні на емоційному рівні. Хоча це й не можна вважати помилковим висновком, проте очевидно, що в такому випадку стирається вся різниця між егоїзмом і альтруїзмом. Тобто якщо я сам з’їм усю їжу, яка лежить на столі, чи поділюся нею з голодним незнайомцем, то це все одно назвуть «егоїзмом»; такі поняття вже вийшли з ужитку. Як можна охопити такі різні мотивації одним поняттям? Більше того, чому задоволення, що я відчуваю, коли дивлюся на незнайомця, якого я тільки що нагодував, плутають із моїм егоїзмом? Чому альтруїзм не може бути схожий на будь-яку іншу природну людську схильність, яка приносить нам задоволення? Багато людей обожнюють балувати рідних і друзів. І найбільша радість, яку ми можемо дати, –
Lara Aknin et al. (2012).