Лабіринт духів. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
якусь останню волю чи, може, хочеш покаятися?
Матроси заніміло дивилися на скриню. Звідти долинув тільки виск, немовби там зачаїлося маленьке нажахане звіреня.
– Ну-ну, не плач, не варто, – промовив Фумеро. – До того ж я не лишу тебе самого. Там на тебе вже зачекалася ціла купа твоїх дружків…
Ящик знову піднявся в повітря, і кран став повертатися до борту. Коли скриня зависла метрах у десяти над водою, Фумеро ще раз озирнувся на місток. Арраес дивився на нього скляним поглядом, бурмочучи щось собі під ніс.
«Сучий син», – вдалося розібрати поліціянтові.
Відтак Фумеро кивнув, і скриня з двомастами кілограмами гвинтівок і невеличким додатком у вигляді ще п’ятдесяти Фермінових кілограмів ринула в холодні й темні води барселонського порту.
7
Падаючи в порожнечу, Фермін ледве встиг упертися руками й ногами в стінки скрині. Коли та зіштовхнулася з поверхнею води, усі гвинтівки підстрибнули і з силою вдарили у віко. Якусь хвилю скриня трималася на воді, погойдуючись на хвилях, як поплавище. Фермін намагався виборсатися з-під купи гвинтівок, під якими опинився. У ніздрі вдарив різкий запах селітри й мазуту, а потім почувся дзюркіт води, що струменіла крізь дірку, яку пробила куля Фумеро. За якусь частку секунди Фермін відчув холодний доторк рідини, що покривала дно скрині. Його охопила паніка, і він зібгався, намагаючись переповзти вище. Та коли йому це вдалося, гвинтівки зсунулися, переважили, і скриня різко перехилилася. Фермін упав ницьма на зброю. У цілковитій темряві він намацав купу гвинтівок і кинувся її розбирати, шукаючи отвір, крізь який протікала вода. Ледве йому вдавалося перекласти за спину з десяток гвинтівок, як ті знову падали на нього, спихаючи на дно скрині, що дедалі більше перехилялася. Вода вже покрила йому ноги й струменіла поміж пальцями. Вона підбиралася вже до колін, коли Фермін нарешті відшукав отвір і сяк-так затулив його обома руками. Аж тут із палуби корабля почулися постріли, і кулі пробили дошки. У скрині утворилися три нових дірки, крізь які просякло зеленаве світло, і Фермін побачив, як вода навально рине всередину й за якусь мить сягає його пояса. Шаленіючи від страху, він закричав і спробував дотягнутися рукою до одного з отворів, проте раптовий поштовх відкинув його назад. Звук, що наповнив нутрощі скрині, вжахнув його: Фермінові здалося, ніби якесь морське чудовисько проковтнуло його. Вода підступила йому до грудей, холод забивав дух. Знову зробилося темно, і Фермін зрозумів, що скриня невблаганно тоне. Його права рука піддалася перед натиском води. Крижаний струмінь змив сльози з його обличчя, і вони розчинилися в темряві. Фермін спробував схопити останній ковток повітря.
Течія підхопила дерев’яне вмістилище й потягнула на дно. Угорі скрині лишилася бульбашка повітря завширшки з долоню, і Фермін заборсався, прагнучи дістатися туди, щоб урвати кисню ще бодай на один подих. Невдовзі скриня опустилася на дно порту й, нахилившись набік, угрузла в мул. Фермін гамселив у віко руками й ногами, але дошка, міцно прицвяхована, не піддавалася