Лабіринт духів. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
тілами, що гойдалися в напівмороці. Десятки мерців у кайданах, з ногами, прив’язаними чи прикутими до кам’яних брил або бетонних плит, спочивали на цьому підводному цвинтарі. Вугрі, що звивалися поміж руками й ногами трупів, виїли їхні обличчя, а течія хвилювала їхнє волосся. Фермін бачив силуети чоловіків, жінок і дітей. Коло їхніх ніг лежали валізи й пакунки, загрузлі в мулі. Декотрі мерці розклалися так, що лишилися тільки кістки, які прозирали крізь клапті одягу. Людські трупи утворювали цілу неосяжну галерею, кінець якої губився в темряві. Фермін заплющив очі й наступної миті виринув до життя, щоб пересвідчитися, що звичайний процес дихання – це найдивовижніша річ, яка траплялася з ним на віку.
8
Якийсь час, потрібний для того, щоб віддихатися, Фермін тримався біля судна, прилипнувши до нього, наче слимак. Метрів за двадцять плавав бакен, що скидався на такий собі мініатюрний маяк: циліндричної форми, із ліхтарем на вершині, він кріпився на круглій основі, з кабінкою всередині. Бакен був білий із червоними смугами й лагідно погойдувався на хвилях, немов металевий острівець, що дрейфує у морі. Фермін подумав, що якби йому вдалося дістатися до бакена, він міг би сховатися всередині й дочекатися сприятливої нагоди, щоб спробувати непомітно пробратися на суходіл. Схоже, ніхто його не зауважив, але Фермін не хотів випробовувати долю. Набравши якомога більше повітря у свої змучені легені, він знову занурився під воду й нерівномірними гребками рук став рухатися до бакена. Під час цього він уникав дивитися вниз і волів думати, що йому примарилося і цей моторошний сад силуетів, які течія колихала на дні, – лише риболовні сіті, що заплуталися між сміттям. Він виринув за кілька метрів від бакена й поквапився заховатися за ним. Поглянувши на палубу корабля, Фермін вирішив, що наразі він у безпеці і що всі на борту, зокрема й Фумеро, вважають його мертвим. Він уже видирався на платформу, коли зауважив чиюсь постать, що нерухомо стояла на капітанському містку й дивилася на нього. На якусь мить вони зустрілися поглядами. Фермін не впізнав цього чоловіка, хоча, зважаючи на одяг, вирішив, що це капітан судна. Мерщій заховавшись у крихітній кабінці, він повалився додолу, тремтячи від холоду, переконаний, що не мине й кількох секунд, як він їх почує, почує, як вони пливуть по нього. Краще б він захлинувся у тому ящику! Тепер Фумеро вкине його до однієї зі своїх кліток, де довго забавлятиметься з ним.
В очікуванні минула ціла вічність, але коли він уже думав, що його історія добігла кінця, почувся гуркіт двигунів, що запрацювали, і загув корабельний гудок. Фермін обережно визирнув у вікно кабінки й побачив, що пароплав віддаляється, прямуючи до пристані. Утікач знеможено простягнувся в теплих обіймах сонячного світла, що линуло крізь віконце. Можливо, попри все, Діва Марія, заступниця невір, таки змилосердилася над ним.
9
Фермін лишався на своєму маленькому острівці, доки сутінки не пригасили неба, а портові маяки, загорівшись,