Джерело. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
я читав, що тобі не завадило б тренування чутливості, – усміхнувся Ленґдон. «Так само як Стіву Джобсу й багатьом іншим геніям-візіонерам».
– Тож відповідно до своєї природної прямоти я почав з того, що просто розповів їм правду – що я завжди вважав релігію такою собі формою масового самообману і як науковцеві мені важко прийняти той факт, що мільярди розумних людей покладаються на застарілі вірування, покликані їх заспокоїти й вести вперед. Коли вони спитали, чому я раджуся з людьми, яких не поважаю, я відповів, що хочу бачити їхню реакцію на моє відкриття, щоб мати уявлення про те, як його після оприлюднення сприймуть віряни світу.
– Дипломатично, як завжди, – скривився Ленґдон. – А ти знаєш, що не завжди чесність – найкраща політика?
Кірш відмахнувся.
– Мої думки щодо релігії й так широко відомі. Я думав, вони оцінять мою відвертість. Хай там як, після того я презентував їм свою роботу, детально пояснив, що саме відкрив і яким чином моє відкриття все змінює. Навіть дістав телефон і показав їм відео – визнаю, доволі ефектне. Вони втратили дар мови.
– Ну щось же вони мали сказати, – не відступався Ленґдон: йому ставало дедалі цікавіше дізнатися, що ж таке відкрив Кірш.
– Я сподівався на розмову, але християнський священик не дав решті двом і слова сказати. Переконував мене ще раз подумати, чи оприлюднювати цю інформацію. Я сказав, що подумаю до наступного місяця.
– Але ж ти збираєшся це зробити зараз!
– Авжеж. Я їм сказав, що подумаю кілька тижнів, щоб вони не запанікували й не почали втручатися.
– А якщо вони дізнаються про сьогоднішню презентацію? – спитав Ленґдон.
– Раді не будуть. Особливо один з них. – Кірш уважно подивився Ленґдонові в очі. – Організовував нашу зустріч єпископ Антоніо Вальдеспіно. Знаєш його?
Ленґдон напружився.
– З Мадрида?
Кірш кивнув.
– Той самий.
«Мабуть, не ідеальний слухач для радикального атеїста Едмонда», – подумав Ленґдон. Вальдеспіно, відомий своїми глибоко консервативними поглядами й сильним впливом на короля Іспанії, був дуже потужною фігурою в іспанській католицькій церкві.
– Цього року він приймав парламент, – сказав Кірш, – і, отже, з ним я домовлявся про зустріч. Він запропонував, що з’явиться особисто, а я попросив його взяти з собою представників ісламу та юдаїзму.
Світло знову пригасло.
Кірш важко зітхнув, заговорив ще тихіше:
– Роберте, я хотів поговорити з тобою перед презентацією, тому що мені потрібна твоя порада. Мені потрібно знати, чи, на твою думку, єпископ Вальдеспіно небезпечний.
– Небезпечний? – перепитав Ленґдон. – Як саме?
– Я показав йому те, що загрожує його світові, і мені потрібно знати, чи загрожує мені від нього якась фізична небезпека.
Ленґдон одразу похитав головою.
– Ні, це неможливо. Не знаю, що саме ти йому сказав, однак Вальдеспіно – стовп іспанського католицизму, і його зв’язки з іспанською королівською родиною роблять його надзвичайно впливовим… але ж він священик,