Ярослав Мудрий. Петро КралюкЧитать онлайн книгу.
href="#n6" type="note">6.
Правда, в «Житії Бориса і Гліба» Ярослав Мудрий – персонаж другого плану. Він посилає гінця до князя Гліба, аби попередити його про небезпеку: «Не йди, брате (мається на увазі те, щоб той не відходив від Смоленська, куди прибув. – П. К.), отець твій помер, а брат є вбитий від Святополка»7.
Персонажем другого плану є князь Ярослав і у згадуваному творі Іларіона Київського «Слово про Закон і Благодать». Тут він «губиться» на фоні свого батька Володимира, постаючи продовжувачем його справ:
«Вельми добрий і вірний, покірний твій син Георгій (Ярослав Мудрий у цьому місці називається своїм християнським іменем. – П. К.), якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади.
Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножує їх, не говорить, а діє, і що не докінчене тобою – докінчує, як Соломон після Давида. А ще дім Божий Святої Премудрості поставив на святість і посвячення міста твого, яке прикрасив всілякою красою – золотом і сріблом, і камінням коштовним, і посудом священним, якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу. І славний город твій Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці, їй же і церкву на великих воротах спорудив на честь першого Господнього празника – Святого Благовіщення, аби благословення, яке архангел дав дівиці, було і городу сьому»8.
Хоча, як бачимо, на адресу Ярослава Мудрого тут сказано багато хороших слів, але всі його дії – це ніби відблиск великих справ Володимира, який утвердив християнську віру на Русі.
У такому ж ключі трактуються діяння Ярослава Мудрого в «Повісті минулих літ» (за Іпатіївським списком). Там спеціально звертається увага на те, що Ярослав значно посприяв християнізації руської землі: «І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися…» Далі в цьому тексті говориться, що за часів правління цього князя з’явилися монастирі, почала зростати кількість ченців. Сам же Ярослав любив священнослужителів, церковні устави тощо. Любив і церковні книги. Наказував їх перекладати з грецької мови на слов’янську, переписувати їх9.
Таке славослів’я на адресу Ярослава є зрозумілим. Літописи, як правило, укладали люди церковні. Для них речі, які стосувалися релігійних справ, стояли на першому місці. Відповідно, християнізація Русі сприймалася цими людьми як чи не найбільша заслуга цього можновладця. Проте, попри всі Ярославові заслуги щодо християнізації, цей князь постає лише як продовжувач справ свого батька: «Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, – так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих
Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – С. 57.
Тисяча років української суспільно-політичної думки: у дев’яти томах. – К., 2001. – Т. 1. – С. 213.
Літопис руський. – С. 89.