Чума (збірник). Альбер КамюЧитать онлайн книгу.
Ще не дійшовши до краю плато, можна було бачити нерухоме море, а ще далі – сонний масивний мис серед прозорої води. У тихому повітрі до нас долинало ледве чутне гудіння мотору. Ген-ген удалині ми побачили невеликий баркас, що, здавалося, застиг на блискучій поверхні моря. Марі зірвала кілька гірських ірисів. На схилі, який спадав до моря, ми побачили, що дехто вже й купається.
Раймонів приятель мешкав у маленькому дерев’яному будиночку на краю пляжу. Будинок притулився до скель, а палі, які підтримували його спереду, вже омивало море. Раймон представив нас. Його приятеля звали Масон. То був високий і дебелий чолов’яга з широкими плечима, а поряд з ним – невисока, кругла й люб’язна жіночка з паризьким акцентом. Масон одразу сказав, щоб ми почувались як удома і що в нього є смажена риба, яку він зловив сьогодні вранці. Я висловив свій захват із приводу його гарненької хатки. Він повідомив, що живе тут у суботу, в неділю і всі дні відпустки. «Звичайно ж, зі своєю дружиною», – додав він. Його дружина й Марі саме сміялися над чимсь. Мабуть, уперше я справді замислився над тим, що збираюсь одружитися.
Масон хотів купатися, але його дружина й Раймон не мали такого бажання. Ми пішли втрьох, і Марі одразу кинулась у воду. Ми з Масоном трохи зачекали. Масон розмовляв повільно, і я помітив, що він має звичку доповнювати всі свої фрази зворотом «я скажу вам навіть більше», хоча до змісту тих фраз, власне, нічого й не додавав. Марі він охарактеризував так: «Вона приваблива і, я скажу вам навіть більше, чарівна». Потім я вже не звертав уваги на цю фразу-паразит, бо переймався тим, яким боком мені краще повернутись до сонця. Пісок уже пік у ноги. Я все намагався стримати своє бажання зануритись у воду, але таки не витерпів: «Ходімо?» Я пірнув. Масон заходив у воду повільно й поплив тільки тоді, коли вже не діставав дна. Він плив брасом, і то поганенько, тож я лишив його й наздогнав Марі. Вода була холодна, і я плавав з насолодою. Ми з Марі запливли досить далеко й відчували узгодженість і наших рухів, і нашого задоволення.
На просторі моря ми лягли горілиць, і з мого повернутого до неба обличчя сонце зігнало останні краплини води, що стікали до рота. Ми побачили, що Масон повернувся на берег і розлігся на сонці. Здалеку він скидався на велетня. Марі заманулося, щоб ми поплавали вкупі. Я зайшов ззаду і взяв її за талію, вона пливла, розводячи руки, а я допомагав їй, калатаючи ногами. Цей негучний шум збитої води переслідував нас увесь ранок, аж поки втомив мене. Я відпустив Марі й поплив до берега, завзято вимахуючи руками і глибоко дихаючи. На березі я ліг біля Масона, ткнувшись обличчям у пісок. «Чудово», – мовив я, і він погодився. Трохи згодом із води вийшла Марі. Я повернувся, щоб бачити, як вона наближається. Її коси були закинуті назад, а тіло вкривала плівка солоної води. Вона лягла поряд зі мною, до сонячного тепла додалося тепло її тіла, і я задрімав.
Марі розбуркала мене і сказала, що Масон уже пішов до себе, треба йти обідати. Я одразу підвівся, бо був голодний, але Марі дорікнула, що від самого ранку