Куля для вовкулаки. Юрій СорокаЧитать онлайн книгу.
бачити сповненим пихи й розуміння особистої важливості, цієї миті так не виглядав. Скоріше був схожим на загнаного звіра. Він переводив погляд з одного козака на іншого, крутився в сідлі й смикав за повід, від чого кінь теж змушений був крутитися з боку на бік. Його обличчя з насунутою на лоб шапкою вражало виразом розгубленості навіть у мерехтливому світлі смолоскипів. Коли Дрозд помітив кошового, завмер, пустивши повід. Очевидно, зрозумів, що опиратись далі немає сенсу.
– Отже, ви все спланували? – видихнув якось тужно.
– А ти як думав, пане суддя? – відповів запитанням на запитання Нагнибіда. – Мислив тихцем нас покинути, а ми ні сном ні духом? Ні, голубе! Не можемо тебе пустити, не попрощавшись.
Дрозд спробував посміхнутись, що йому не надто вдалось.
– Ти дурень, Нагнибіда. Завжди був дурнем. Така людина, як ти, не може носити булаву кошового отамана.
Кошовий посміхнувся недоброю посмішкою.
– Чому ж? Козаки інакше вважають, тому й обрали. Рада обрала, під знаменами, вільними голосами й при арматі17!
Військовий суддя приречено зітхнув.
– Козаки… Сірома! Такі ж голодранці, як і ти, Нагнибіда. Як же я вас усіх ненавиджу! Чому ви повинні вирішувати за мене? Чому маю коритись тому, у кого ні шеляги за душею?
Голос кошового наповнився металом:
– А тобі, дуко18, голодранці не до вподоби? Від них вернеш свого шляхетного носа? Дарма! Січ завжди була обороною для будь-кого. Чи ти шляхтич, чи козак, а чи кріпак. Не питалась, у кого скільки золотих за душею. Лише в Бога віруй та Україну люби! У тебе, бачу, не так? Що ж, я справді старий дурень, коли ти у мене майже рік за військового суддю був.
Кошовий говорив голосно, майже перейшов на крик, але Дрозд його вже не слухав. Погляд військового судді прикипів до Семена, який спокійно сидів у сідлі поруч з кошовим.
– Ти… Все ти, клятий! Я все продумав! Усе прорахував, але ти, мерзотник, повинен був сунути свого носа у мої справи! – заверещав Дрозд і в руці в нього з’явився пістолет.
Семен навіть не думав тікати або ухилятись. Марно. Від нього до заколотника не більше п’яти кроків, а той, судячи з усього, жартувати не збирався. За коротку мить, що минула від першого крику «зброя!» до пострілу, він устиг лише подумати, що Дрозда погано обшукали. І все виглядатиме дуже кумедно, коли затриманому вдасться застрілити свого кривдника, перебуваючи в оточенні двох десятків запорожців.
Постріл пролунав оглушливо, а іскри з пістолетного ствола опалили обличчя. Куля пролетіла зовсім поруч, хоча Семен не зміг би сказати, чи чув її свист. За мить пролунав другий постріл, Пилип Дрозд відсахнувся, впустив пістолет і важко завалився набік, упавши під ноги власному коневі. У тиші голосно співали цикади, заступивши притихлий жаб’ячий хор. Семен поглянув на кошового й помітив у нього в руці великий рейтарський бандолет19, з дула якого вилась цівка диму.
– Скурвий син, – резюмував Нагнибіда, заховав бандолет у кобуру на сідлі й заходився
Армата – застаріла назва артилерії.
Дука – так у козацькому середовищі називали заможних людей.
Бандолет – старовинна вогнепальна зброя, великий пістолет або короткий карабін. Використовувався в кавалерійських підрозділах Речі Посполитої.