Соловецький етап. Антологія. АнтологияЧитать онлайн книгу.

      З першого ж дня пішов Кость Котко на сільськогосподарські роботи. Мучився він тут тяжко, аж поки з моєю й інших товаришів допомогою не став за вагаря на возових вагах. Там, сидячи в кабіні, новоявлений вагар розповідав чимало цікавих справ і не раз провадив зі мною дискусії на політичні теми.

      Мушу сказати, що Любченко, опинившись на острові, від самого початку тримався осторонь від української громади. У розмовах зі мною він завжди обстоював «генеральну лінію». Саме цим Любченко відбився геть від української громадськости і, як я помічав, шукав спільників між усякими російськими і міжнародними покидьками, людьми, що і на Соловках старалися бути правовірними.

      Остаточно Любченко порвав з українською соловецькою громадою після інциденту зі Степаном Запорованим, якого він назвав у присутності цілої камери фашистом і петлюрівцем. Той же, не довго думаючи, ударив його по фізіономії, промовивши: «Це я тобі не за це, а за інше!»

      Звичайно, цього інциденту ні Любченко, ні хто інший не розголошували, і в мене немає ніяких підстав думати, що Любченко в цьому випадку провокував Запорованого. Він дуже страждав від самітности та сумнівів.

      Ще до самогубства Панаса Любченка – то М. Любченко якось нарікав на нього. Після смерти П. Любченка становище Миколи Любченка ще погіршало. Його почали викликати до третьої частини. Тепер остаточно розвіялися надії на швидке звільнення з Соловків.

      Страшенно ненавидів Постишева. Коли у «Правде» з’явилася перше замітка, спрямована проти Постишева, Любченко, читаючи газету, веселенько виспівував імпровізовану пісеньку:

      Називав його не інакше, як «мальчиком для битья». Так само недолюблював і Петровського і натякав на те, що й Петровський сприяв його арештові.

      Любченко вихваляв Лазаря Кагановича, у якого він був за секретаря, коли той очолював ЦК КП(б)У. Між іншим, Любченко розповідав, що за тих часів Володимир Винниченко ніби знову не раз звертався з проханням про дозвіл повернутися на совєтську Україну. І коли Каганович запитував Любченка, яка його думка про це, то він категорично заперечував, і дозволу Винниченкові не дали.

      Одинокий і засмучений, жив він у Кремлі. Здається, єдиною для нього втіхою була його родина, а надто маленький син, якому писав предовгі листи-вірші, як і завжди російською мовою. Та й така поведінка не врятувала Любченка, і він виїхав із Соловків разом з багатьма українцями.