Соловецький етап. Антологія. АнтологияЧитать онлайн книгу.

      Відчуваючи на собі погляд не одного провокатора, Полоз тримав себе дуже скромно, ні з ким не приятелював, був обережним, неговірким. Саме в той час на острові лютував страшний терор. Тож немає нічого дивного, що обережний Полоз мусів бути стриманим. Проте з усього того, про що він говорив чи натякав, можна було зробити висновок, що цей український нарком нічим не різнився від тих, що почали свою політичну діяльність як есери, потім перетворились на боротьбистів та укапістів і опинились, нарешті, в лоні КП(б)У.

      Стоячи, як і інші, при кермі так званої союзної держави, Полоз намагався все, що можна, утримати в своїх руках і коли-не-коли чинити хоч скромний опір зазіханням Москви та добивався від неї тих чи інших поступок для України. Москва ж, зважаючи на внутрішню та зовнішню ситуацію, мусіла ті вимоги якоюсь мірою задовольняти.

      Це ж він, Полоз, разом із Скрипником заперечував проти заведення єдиного всесоюзного земельного наркомату і видання єдиного всесоюзного земельного закону, – мотивуючи тим, що видання такого закону перечить конституції СССР. Це ж він разом з іншими домагавсь максимальних кредитів для України. Усі ці настрої Москва відповідно фіксувала, аж доки 1938 року не заходилася впень нищити стару гвардію українських комуністів.

      Івана Петренка, колишнього уповноваженого наркомату закордонних справ на Україні, серйозного економіста, спершу соціял-демократа, а згодом і комуніста, я зустрів уже наприкінці його соловецької «кар’єри», бо року 1936-го він кінчав уже свій десятирічний термін ув’язнення.

      Походив він десь із Переяслава, дуже хотів хоч на тиждень по звільненні поїхати туди і дізнатися щось про дружину, яку було так само заарештовано і з якою він утратив зв’язок. Та бажання ці не здійснилися, бо Петренкові довелося місяців зо три пересиджувати свій термін, поки Москва не вирішила його звільнити з тюрми, перетворивши на трудпоселенця в межах східної Карелії, але не нижче від 64 паралелі північної широти. Про свою «справу» він не розповідав, але сидів за «шпіонаж», хоч ніколи, звичайно, шпіоном не був.

      Цікава це була людина. Освічена, з ясною політичною концепцією. Виглядав страшенно втомлено і змучено. Говорив якось про колоніяльну залежність Совєтської України від Москви і шкоду, заподіяну від неї українській економіці. Лишилося враження, що ця людина була не на Соловках, а в центрі політичного економічного життя Совєтського Союзу. Соловецькі українці щиро раділи, коли він кидав соловецьку каторгу.