Соловецький етап. Антологія. АнтологияЧитать онлайн книгу.
так, як передбачав Юрій Самбурський: він тяжко занедужав і ввесь час лежав у соловецькому госпіталі. Пробув на Соловках до кінця 1937 року, і його хворого вивезено разом з українським етапом. Та проте не було жодної української акції на острові, щоб він нею не цікавився. Доклав усіх сил, щоб і в такому стані бути корисним товариству.
* Никифор Миронович Николенко (Миколенко Ничипір) народився в с. Шилівка Путивльського повіту Курської губернії. Навчався в Курській учительській семінарії, продовжив навчання в Харківському комерційному училищі.
Вступивши до КП(б)У, перебував на партійній роботі. Згодом став ректором Київського інституту народного господарства (1927—1930). Але змушений був піти з цієї посади і зайняти посаду директора Всенародної бібліотеки України.
У 1933 г. бібліотеку відвідала держкомісія і виявила «целое гнездо националистических классово-враждебных сил, которые всю свою деятельность направляли на пропаганду нацдемовщины, внедряя в жизнь ВБУ методы буржуазной библиотечной практики и насаждая вражеские теории в библиотековедении». В результаті майже 40 осіб були визнані «национал-фашистскими вредителями».
На заслуховуванні персональної справи Миколенко відмовився давати пояснення, заявивши: «Що б я не говорив, це не вплине на їхнє рішення, бо я винен уже в тому, що я українець». І, кинувши партбілет, покинув зал академії.
За цей вчинок його арештували. Відтак засудили до 5 років. Так він потрапив на Соловки, а 8 грудня 1937 року його розстріляли в Ленінграді.
Керівник одного з секретарів Головного управління науковими установами, а згодом директор київської Всенародної бібліотеки, Миколенко на Соловки прибув 1935 року і відразу виявив себе як порядна, чесна, культурна й діяльна людина. Не знаю, як він поводив себе в НКВД, але на острові він із самого початку був у центрі всіх подій української громади і не раз починав цікаві дебати чи був ініціятором громадської акції.
Веселий, він і на Соловках підтримував добрий настрій серед товариства, бо вірив, що все буде добре.
– Майте на увазі, – говорив він, – ви стоїте, товариші, на найкращих позиціях. Бачите, які діла творяться в нашій славній Україні. Там і землячки і приятелі наші свої руки сьогодні прикладають. А прийде час, я певен, що він буде, прийдуть нові люди і запитають: «А що ви, товаришу, робили тоді й тоді?» Тоді ви спокійненько скажете: «Тоді я сидів на Соловках; а те, що я робив до Соловків, то вже спокутував і маю перед батьківщиною нові, в чесному бою здобуті заслуги». Проживете ви собі спокійно свій вік, а як помрете, то про вас ще й некролога Жора Шкурупій віршами напише». Звичайно, промови такі підтримували серед нас добрий настрій і на якийсь час викликали жваві розмови, іноді співи.
* Насправді Ростислав Романович Заклинський. Народився 20 жовтня 1887 р. в Станиславові (нині – Івано-Франківськ) в родині вченого, етнографа Романа Заклинського.
Закінчив