Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі. Ерік БернЧитать онлайн книгу.
персонажів у сценарії) і Маска (стиль, у якому розігрується сценарій)32. Решту ідей Юнга нелегко зрозуміти або співвіднести з реальними людьми без специфічної підготовки, ба навіть у такому разі вони є предметом різних інтерпретацій. Загалом Юнг підтримує ідею щодо міфів та казок, і це є важливою частиною його впливу.
Фройд безпосередньо пов’язує безліч аспектів людського життя з єдиною драмою – міфом про Едіпа. Мовою психоаналізу це означає, що пацієнт виступає Едіпом – «персонажем», який демонструє «реакції». Едіп – це щось, що відбувається в голові пацієнта. У сценарному аналізі «Едіп» – безперервна драма, що відбувається просто зараз, розділена на сцени й акти, з експозицією, кульмінацією та фіналом. Важливо, щоб інші грали свої ролі і пацієнт бачив, що вони роблять. Він знає лише те, що говорити людям, сценарії яких підходять його власному або збігаються з ним. Якщо його сценарій закликає його ж убити короля й побратися з королевою, то йому доведеться знайти короля, чий сценарій закликає його до того, щоб бути вбитим, і королеву, чий сценарій закликає її бути досить тупою, щоб вийти за нього заміж. Деякі з послідовників Фройда, наприклад Ґловер, починають визнавати, що Едіп – це радше драма, ніж просто набір «реакцій», тимчасом як Ранк, головний попередник Кемпбелла, показав, що найважливіші міфи й казки походять з одного основного сюжету й що цей сюжет з’являється у сновидіннях і житті великої кількості людей по всьому світу.
Фройд каже про примус повторення та примус долі, але його послідовники не вивчали ці ідеї аж так глибоко, щоб застосовувати їх до всього життєвого шляху свого пацієнта. Найактивнішим психоаналітиком, який систематично досліджував життєвий цикл людини від народження до смерті, є Еріксон, і, природно, сила-силенна його висновків підтверджуються сценарним аналізом. Загалом можна сказати, що сценарний аналіз є фройдистським, але не належить до психоаналізу.
З-поміж усіх, хто передував сценарному аналізу, Альфред Адлер найближче підійшов до того, щоб висловлюватись як сценарний аналітик:
«Якщо я знаю мету людини, то в загальних рисах розумію, що станеться. Я здатен розташувати в належному порядку кожен з подальших її рухів… Мусимо пам’ятати, що людина під наглядом не знатиме, як повестися… якщо її не зорієнтують до певної мети… що визначає те, який рятівний круг їй треба кинути… психічне життя людини створене так, щоб вписуватися в п’ятий акт як персонаж, вигаданий блискучим драматургом… кожне психічне явище, здатне дати нам розуміння особи, можна зрозуміти і збагнути лише якщо розглядати його як підготовку до певної мети… спробу отримати заплановану фінальну винагороду й (таємний) життєвий план… цей життєвий план залишається в підсвідомості, тому пацієнт може вірити в невблаганну долю, а не у план, що готувався та продумувався впродовж тривалого часу, за який відповідає лише він сам…Така людина робить висновки і примиряється з життям, створюючи одне або кілька «якби»: «Якби умови були іншими…»
Єдині винятки до
См. прим. 31