Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі. Ерік БернЧитать онлайн книгу.
будь-який куток, де літають мухи36. У його випадку сценарій написано у вигляді фіксованих молекул органічних кислот (ДНК), що передалися йому в спадок від батьків, і він проводить своє життя як освічений кінчик пера, виконуючи їхні інструкції без жодної змоги відхилитись або поліпшити, за винятком впливу наркотиків чи якихось інших неочікуваних випадків, що перебувають поза його контролем.
У людини гени теж визначають деякі моделі, що їх вона мусить дотримуватися без можливості відхилення. Також вони встановлюють верхню межу для її особистих прагнень: наскільки багато вона може досягти як, наприклад, спортсмен, мислитель або музикант, хоча через великі чи малі психологічні бар’єри обмаль людей можуть повною мірою використати свій потенціал навіть у цих сферах. Купа людей із задатками великого бального танцюриста проводять свій час «танцюючи» зі стравами для інших у буфеті, а хтось із генами математика перебирає папери у службовій кімнаті банку чи букмекерської контори. Проте в межах цих хімічних обмежень, хай якими вони є, кожна людина має величезні можливості для визначення власної долі. Одначе зазвичай це вирішують за неї її батьки ще задовго до того, як він чи вона може зрозуміти їхні дії.
Мірою того, як життя звільнялося від жорстких хімічних моделей, поступово розвивались інші способи регулювати поведінку, здатні компенсувати їхній брак. Найбільш примітивним серед них, імовірно, є імпринтинг, що ледве на крок випереджає рефлекс37.Імпринтинг гарантує, що організм немовляти автоматично йтиме слідом за певним об’єктом і сприйматиме його як матір – незалежно від того, чи дійсно то його мати, чи просто жовта картка, яку протягнули повз нього на мотузочці. Ця автоматична реакція допомагає забезпечити його виживання у стресові моменти, але якщо вона зазнає невдачі, то може спричинити й проблеми.
Наступний крок зроблено, коли дитинчата вже залишалися зі своїми матерями й навчалися через гру; моделі поведінки, що є надміру складними чи занадто мінливими для передачі через гени, можуть передаватися через навчання, що супроводжують грайливі укуси, кидки або ляпаси38. Потім відбувається імітація й відповідь на голосові сигнали, тож молодняк може робити не лише те, що підказують йому гени та чого навчили матері, а й те, що він чув і бачив у реальному житті морів, рівнин і лісів.
Тепер відомо, що майже кожен живий організм здатен до навчання. Бактерію можна «навчати» у хімічний спосіб використовувати один вид цукру як замінник до іншого. Майже всі тварини, починаючи від хробаків, можуть навчитися психологічно, через умовні рефлекси, переживати нові та особливі моделі поведінки. Можливо, у підсумку, цей спосіб є і хімічним, і залежить від гнучкіших типів ДНК, аніж ті, що в генах. Але навчання потребує наставників, а вони вже відрізняються. Вони мають бути на голову або на вимір вищими від організмів, яких вони вчать. Це означає, що вони мусять бути приручені. Приручення відрізняється від навчання так само, як кішка від тигра. Приручення у випадку з тваринами означає, що вони повинні слухатися свого господаря навіть тоді, коли його немає поруч. Це відрізняється від навчання, бо для навчання потрібен зовнішній стимул,
Witt, P. N. and Reed, C. F. ’Spider-Web Building,’
Lorenz, K. Z.
Bateson, G. ’The Message “This is Play”’. In