Темні таємниці. Андрей КокотюхаЧитать онлайн книгу.
б тоді їхав із вами?
– Маєте власний інтерес.
– Який?
– Не знаю.
– Докуріть поки, – Чотар зіперся на ковіньку. – Правду кажете, є у мене власний інтерес. Смерті, причину яких ті, кому слід, ніколи не встановлять. Забагато зайвого довкола типових, на перший погляд, дорожніх трагедій. Одна річ – людина потрапила під машину десь на шосе. Зовсім інша – під супровід казки про якусь прокляту дорогу. Ще й страшилку про упиря приліпили.
– Зрозуміла, – Ольга затягнулася, випустила дим убік. – Набридло морочитися з копченою рибою. Вам нудно, Вадиме Чотар. Моя історія для вас – привід поміняти обстановку, розважитись. Тільки для мене все значно серйозніше.
– Думайте, що завгодно. Для мене теж усе серйозно. Дуже кортить змусити колишніх колег підняти зади й виконувати свою роботу. Знаєте, коли я тільки прийшов у розшук, бардака вистачало. Але він інший був. Отак запросто жодну справу без уваги не лишали. Тим більше – таку дивну.
– Уже зрозуміла професійний рівень поліції.
– Знову помилка, – мовив терпляче. – Різні є люди. Не всі професіонали пішли. Прийшли не тільки бевзі. Але жодного Ван Гельсинґа.
Ольга похлинулася димом, закашлялася.
– Кого-кого?
– Ага. Я дійсно не схожий на того, хто читає, дивиться кіно й слухає музику, – Чотар переможно посміхнувся. – Буває. Доктор Ван Гельсинґ – винищувач вампірів. Полював на графа Дракулу. Приносили таку книжку в лікарню, коли мене латали після… – він похлопав себе по лівому стегну. – Потім удома лежав, фільм по телевізору глянув. Що іще робити.
– Нічого такого поганого про вас я не думала, – Ольга кинула недопалок, утоптала носаком у землю.
– Ось і кажу: у поліції за упирями ганятися нікому. А тому, хто заговорить про різні там прокляті дороги, випишуть направлення в дурку.
– Отже, ви мисливець на вампірів, – криво посміхнулася. – Чи уявляєте себе таким.
– Простіше все, Ольго. Не люблю незрозумілого. На відміну від інших, хочу пояснити бодай собі. Ну, потіштесь також: правду кажете.
– Тобто?
– Остогидла риба. Вважайте, знайшов привід узяти вихідний. Потрібне з корисним.
– Приємне, – виправила.
– Навряд чи матимемо багато приємностей, – сказав серйозно. – І таке ще. Ви на Волині. У нас тут не дуже люблять поспішати. Приказку знаєте? Волиняк повільно запрягає, та швидко їде. Тож пускайте знову за кермо.
Замість відповіді Ольга обійшла «опель» з водійського боку. – Була вже в Шацьку. Дорогу знаю. Так що довезу. Покажіть краще магазин, куртку все одно купити треба.
2
Приїхали під обід.
Ольга ще вчора замовила два номери в місцевому приватному готелі, котрі тут називали садибами. Картинки в інтернеті обіцяли затишні апартаменти у двоповерхових дерев’яних котеджах. Ввічлива дівчинка по телефону поцікавилася, на скільки діб, бо зараз усе розписане, сезон, їм нереально пощастило з кімнатами – якісь клієнти відмовилися буквально напередодні. Питання загнало в глухий кут: Ольга справді не знала, як довго доведеться стирчати в Шацьку.