Інферно. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
– прозорих і непрозорих, – де чергові офіцери займалися іншими аспектами цього самого завдання.
Нолтон пройшов крізь розріджене й охолоджене повітря головного пункту управління, кивнув технарям й опинився в невеликій високій комірчині з дюжиною сейфів. Відімкнувши один із них, він видобув його вміст – це була яскраво-червона флешка. Згідно з прикріпленою до неї карткою, флешка містила великий відеофайл, котрий їхній клієнт наказав передати основним засобам масової інформації в конкретний час завтра вранці.
Завтрашнє анонімне оприлюднення – справа нескладна, але, згідно з протоколом щодо цифрових носіїв інформації, у робочому графіку цей файл був позначений як такий, що підлягав перегляду сьогодні, за добу до пересилання, аби забезпечити Консорціуму достатньо часу для здійснення, у разі потреби, необхідного декодування, перекомпонування й інших підготовчих процедур, виконання яких може знадобитися перед оприлюдненням, призначеним на конкретний час.
«Потрібно врахувати все, усунувши найменшу можливість будь-якої випадковості».
Нортон повернувся до своєї прозорої кабінки і, зачинивши важкі скляні двері, відгородився від зовнішнього світу.
Потім клацнув вимикачем на стіні – і кабінка вмить стала непрозорою. Заради конфіденційності всі офіси на борту яхти були обладнані склом із «пристроєм на завислих частинках». Прозорість такого ПЗЧ-скла можна було легко змінювати, подаючи на нього електричний струм або вимикаючи його. Цей струм або структурував, або хаотизував мільйони паличкоподібних частинок, підвішених у скляній панелі.
Розкладання всього по полицях та чітке структурування було наріжним каменем успіху Консорціуму.
«Кожен має знати лише власне завдання. І нікому нічого не розповідати».
І тепер, усамітнившись у своїй кімнатці, Нолтон вставив флешку в комп’ютер і клацнув по файлу, щоб проаналізувати його.
Екран його комп’ютера враз почорнів… і в динаміках почувся плюскіт води. Потім на екрані з’явилося зображення – розпливчасте й непевне. Виринаючи з темряви, поволі почала вимальовуватися сцена – інтер’єр якоїсь печери чи гігантського підземелля… Долівкою тої порожнини була вода, як у підземному озері. Якимось дивовижним чином та вода була немов підсвічена знизу.
Нолтон досі не бачив нічого схожого. Уся печера світилася моторошно-химерним червонуватим кольором, а на її блідих стінах колихалися схожі на вусики віддзеркалення маленьких хвильок на воді.
«Де це? Що це за місцина?»
Плюскіт води тривав, і камера спочатку нахилилася вниз і опустилася вертикально, до води, аж поки не пронизала її освітлену поверхню. Плюскіт стих, йому на зміну прийшла лячна підводна тиша. Занурившись, камера опускалася далі й, здолавши кілька футів водної товщі, зупинилася, сфокусувавшись на дні печери, вкритому намулом.
До дна була пригвинчена прямокутна табличка з блискучого титану. На ній був напис.
У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО ДНЯ
СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ.
На