Інферно. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
кинулася до нього, мов пантера. Ленґдон спробував зіп’ястися на ноги, але лікарка вже схопила його й заштовхувала на заднє сидіння «фіата», що стояв з увімкненим двигуном. Так-сяк запхавши професора до автівки – половина його тіла опинилася на сидінні, а половина на долівці, – лікарка Брукс накрила його зверху власним тілом і рвучко хряснула дверцятами.
Заспаний водій обернувся й отетеріло витріщився на химерну парочку, яка щойно увіпхалася до його таксі: молода жінка з волоссям, забраним у хвіст, та якийсь чоловік із закривавленою рукою в подертій шпитальній сорочці. Він уже зібрався наказати їм вимітатися з його автівки до бісової матері, як раптом бокове дзеркало вибухнуло, розсипавшись на друзки. З алеї вигулькнула якась жінка в чорній шкірянці й чорних штанях, тримаючи у випростаній руці пістолет. Зброя засичала – і лікарка Брукс схопила Ленґдона за голову й різко пригнула її додолу. Цього разу вибухнуло заднє вікно, засипавши їх скляними друзками.
Водій не потребував подальших пояснень. Він щосили натиснув на газ, і таксі кулею рвонуло вперед.
Ленґдон хитко балансував на межі між притомністю й непритомністю. «Хтось намагається мене вбити?»
Коли вони повернули за ріг, лікарка Брукс випрямилася на сидінні й схопила Ленґдона за скривавлену руку. З отвору в його плоті неоковирно стирчав катетер.
– Погляньте у вікно, – сказала вона тоном наказу.
Ленґдон зробив те, що було наказано. За вікном повз них проносилися примарні надгробки. Дивно, але чомусь те, що вони мчали повз цвинтар, тепер видавалося цілком доречним. Ленґдон відчув, як пальці лікарки легенько мацають його передпліччя, шукаючи катетер. А потім вона різко, без попередження висмикнула його.
Пекучий удар болю вразив Ленґдона прямо в голову. Він відчув, як його очі закотилися під лоба – і все навкруг поглинула темрява.
Розділ 5
Верескливий дзвінок телефону відірвав погляд Начальника від оповитих туманом вод Адріатики, і він швидко ввійшов до свого офісу в пасажирському салоні яхти.
«Уже й час», – подумав він, нетерпляче очікуючи на новини.
Екран комп’ютера на його робочому столі замерехтів і ожив, повідомляючи, що сигнал дзвінка надійшов із персонального кодофону «Сектра тайгер XS»; цей сигнал було скеровано через чотири невідстежувані маршрутизатори, а вже потім спрямовано до його судна.
Чоловік надягнув навушники.
– Начальник слухає, – сказав він, ретельно й повільно промовляючи слова. – Розповідай.
– Це Ваєнта, – почувся голос.
Начальник відчув у її голосі незвичну нервозність. Агенти-оперативники рідко розмовляли з Начальником напряму, а ще рідше їм удавалося уникнути звільнення після такого провалу, який стався минулої ночі. Проте йому були потрібні агенти-оперативники, щоб долати кризові ситуації «на місці», і Ваєнта була найкращою для такої роботи.
– Маю повідомити нові оперативні дані, – сказала жінка.
Начальник мовчав, даючи зрозуміти,