Месія Дюни. Френк ГербертЧитать онлайн книгу.
на тонкі спотворення природних звукових зразків, які можна найскладнішим способом видозмінити.
– Навіть його податківці вдаються до цього методу, – скаржився Фарок. – За моїх часів дистранси вживляли лише нижчим тваринам.
«Але ж інформацію про прибутки й слід тримати в таємниці, – подумав Скителі. – Не один уряд упав, оскільки люди дізналися про справжній розмір деяких капіталів».
– А що тепер фрименські когорти думають про Муад’Дібів джигад? – спитав Скителі. – Не заперечують проти того, що з їхнього Імператора роблять бога?
– Більшість із них узагалі про це не задумуються, – відповів Фарок. – Джигад для них – те саме, що й для мене колись. Джерело незвичайних вражень, пригод, багатств. Оця грабенова хатинка, у якій я живу, – Фарок указав на дворик, – коштувала шістдесят лідасів прянощів. Дев’яносто контарів7! Був час, коли я й уявити собі не міг такого маєтку.
Він похитав головою.
На другому кінці подвір’я сліпий юнак заграв на своєму балісеті якусь любовну баладу.
«Дев’яносто контарів, – подумав Скителі. – Як дивно! Звичайно, велике багатство. У багатьох інших світах Фарокова хатинка вважалася б палацом, але величина багатьох речей відносна – навіть контара. До прикладу: хіба ж Фарок знав, звідки прийшла його міра ваги прянощів? Чи задумувався, що півтора контара були колись максимальним вантажем верблюда? Навряд. Можливо, Фарок узагалі ніколи не чув про верблюда чи про Золотий Вік Землі».
Незвично вплітаючи слова в ритм мелодії синового балісета, Фарок сказав:
– Я був власником крис-ножа, водяних кілець на десять літрів, списа, що належав колись моєму батькові, кавового сервізу, пляшки з червоного скла, старшої, ніж сягала пам’ять будь-кого на моїй січі. Мав свою частку наших прянощів, але не гроші. Я був багатим, але не знав цього. Були в мене дві дружини: одна простенька й люба мені, друга дурна й уперта, але з тілом й обличчям ангела. Я був фрименським наїбом, вершником хробака, повелителем левіятана й піску8.
Юнак по той бік двору підхопив ритм і включив до своєї мелодії.
– Я знав багато речей, не замислюючись про це, – вів далі Фарок. – Знав, що під нашим піском є вода, яку тримають у неволі маленькі творці. Знав, що мої предки приносили незайманих дівчат у жертву Шай-Хулудові… до того, як Лієт-Кайнс припинив це. Недобре, що ми це припинили. Я бачив самоцвіти в пащі хробака. Моя душа мала чотири брами, і я знав їх усі9.
Він замовк, про щось замислившись.
– А тоді прийшов Атрід зі своєю матір’ю-відьмою, – промовив Скителі.
– Прийшов Атрід, – підтвердив Фарок. – Той, кого ми на нашій січі назвали Усулем, це його ім’я поміж нами. Наш Муад’Діб, наш Магді! А коли він закликав до джигаду, я був одним із тих, котрі питали: «Чого я маю йти, щоб воювати там? У мене там немає родичів». Але пішли інші чоловіки – молодики, друзі, приятелі мого дитинства. Повернувшись, розповідали про дива, про потугу збавителя Атріда. Він громив наших
Контар (кантар) – старовинна міра ваги, використовувана на Близькому Сході та в Середземномор’ї. У різних країнах становила від 45 до 320 кг.
Левіятан (левіафан) – міфічне страховисько, згадуване у Святому Письмі. Пор. з «Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?» (Книга Йова, 40 : 25). Згадувані в цій фразі «гачки» нагадують гаки творця, використовувані вершниками хробаків.
Чотири брами – поняття, запозичене з буддизму, що може означати як чотири всеосяжні почуття (любляча доброта, співчуття, симпатія, врівноваженість), так і чотири напрямки (південь, північ, схід і захід).