Месія Дюни. Френк ГербертЧитать онлайн книгу.
жінкою. Мій син хоче це знати.
Наче бажаючи відповісти, Скителі витяг праву руку. З рукава одежі вистрелила блискуча голка й встромилася Фарокові в шию. Не було жодного крику, жодної зміни позиції. За хвилину Фарок мав померти, але зараз іще сидів нерухомо, паралізований отрутою.
Скителі повільно звівся на ноги, підійшов до сліпого музи́ки. Юнак далі шепотів щось молодій жінці, коли голка вистрелила в нього.
Скителі взяв молоду жінку за руку, лагідно допоміг їй підвестися і, перш ніж вона на нього глянула, змінив свою подобу. Вона підвелася та, випроставшись і дивлячись лише на нього, запитала:
– Що таке, Фароку?
– Мій син утомився й мусить відпочити, – промовив Скителі. – Ходімо. Повертаймося в дім.
– Ми так любо розмовляли, – сказала вона. – Гадаю, я переконала його прийняти тлейлаксанські очі. Це знову зробить його мужчиною.
– Хіба ж я цього не казав багато разів? – спитав Скителі, ведучи її до задньої кімнати.
Як він із гордістю зауважив, його голос пасував до його рис. Безсумнівно, це був голос старого фримена, який, звичайно, у цю мить уже був мертвим.
Скителі зітхнув. Сказав собі, що все було зроблено зі співчуттям, а жертви знали, яка небезпека їм загрожує. Тепер слід було надати молодій жінці належний їй шанс.
***
Імперії під час їхнього творення не знають браку цілей. Лише коли вони усталяться, втрачають цілі, які замінює незрозумілий ритуал.
Алія зрозуміла: засідання Імператорської Ради йшло складно. Відчула, що наростає протистояння, – це було помітно з того, як Ірулан уникала дивитися на Чані, Стілґар нервово перекладав папери, а Пол похмуро зиркав на Квізару Корбу.
Вона сіла в кінці золотого стола Ради, щоб крізь балконні вікна милуватися курним світлом полудня.
Корба, виступ якого вона перервала своїм приходом, продовжував те, що казав раніше Полові:
– От що я маю на увазі, мілорде: богів тепер не так багато, як колись.
Алія засміялася, закинувши назад голову. Цей рух змусив чорний каптур її аби зісковзнути, відкривши обличчя. Сині на синьому «очі прянощів», успадкований від матері овал обличчя під шапкою бронзового волосся, маленький носик і широкий чуттєвий рот.
Колір щік Корби наближався до барви його оранжевої ряси. Він глянув на Алію – достоту як сердитий голомозий гном.
– Знаєш, що кажуть про твого брата? – спитав із притиском.
– Знаю, що кажуть про ваш Квізарат, – відрізала Алія. – Ви не святі, а божі шпигуни.
Корба, попросивши поглядом підтримки Пола, відповів:
– Ми послані у світ заповіддю Муад’Діба, щоб Він спізнав правду про Свій народ, а народ спізнав правду про Нього.
– Шпигуни, – повторила Алія.
Корба ображено промовчав, стиснувши губи.
Пол дивився на сестру, питаючи себе, навіщо вона спровокувала Корбу. І нараз він зауважив, що Алія стала по-справжньому жіночною, її врода спалахнула першим полум’ям невинної юності. Дивно лише, як