Хранителі. Дин КунцЧитать онлайн книгу.
зробила половину малюнка, то задумалася над тим, чи правильно вона потрактувала слова та вчинки Стрека. Звісно ж, він не чіплявся до неї. З нею такого не могло статися.
Зрештою, чим вона могла зацікавити чоловіка, будучи звичайною, домашньою, а можливо, навіть невродливою жінкою. Нора була впевнена в цьому. Незважаючи на деякі недоліки Вайолет, у старої були і чесноти. Одна з них – це безпосередність. Нора була непривабливою і непримітною, тому навіть мріяти не могла про обійми, поцілунки чи пестощі. Тітка Вайолет дала їй це зрозуміти ще за дитячих літ.
Хоч Стрек і був неприємним типом, але привабливим і, без сумніву, мав успіх у гарненьких жінок. Лише дурень міг припустити, що він зацікавиться такою попелюшкою, як вона.
Нора досі носила одяг, який їй придбала тітка: темні безформні сукні та спідниці і блузки, як і в самої Вайолет. Яскравіші й жіночніші сукні лише підкреслювали б її худорляве негарне тіло та непримітне і непривабливе обличчя.
Але чому Стрек назвав її привабливою?
А… це ж очевидно: він, мабуть, таким чином брав її на кпини.
Або, ймовірніше, це просто був вияв ввічливості та приязності.
З кожною секундою Нора переконувалася, що погано думала про бідолаху. У свої тридцять вона вже була знервованою старою дівою, яка всього боялася і страждала від самотності.
Від цієї думки їй на якусь мить стало сумно. Але вона змусила себе зосередитися на ескізі й почала наступний з іншої перспективи. Вже проминула обідня година, а Нора, занурившись у живопис, забула про все на світі.
Внизу старовинний годинник чітко вибивав години, півгодини та чверть години.
Сонце, що котилося на захід, усе золотішало і золотішало, а в кімнаті з наближенням вечора ставало все світліше. Здавалося, що виблискує саме повітря. За вікном, яке виходило на південь, під травневим вітерцем легенько погойдувалася велика пальма.
Близько четвертої Нора вже повністю заспокоїлася і, малюючи, навіть щось наспівувала. Несподіване дзеленчання телефона змусило її злякано здригнутися.
Нора поклала олівець і потягнулася за слухавкою.
– Алло?
– Дивно, – сказав чоловік.
– Що?
– Вони ніколи не чули про нього.
– Вибачте, але, гадаю, ви помилилися номером, – відповіла Нора.
– Це ви, місіс Дейвон?
Тепер вона впізнала його голос. Це був… Стрек. На мить вона оніміла.
Стрек сказав:
– Вони ніколи не чули про нього. Я зателефонував до поліції Санта-Барбари і попросив покликати поліцейського Дейвона, але там сказали, що в них такий не служить. Правда, дивно, чи не так, місіс Дейвон?
– Що вам треба? – запитала Нора тремтячим голосом.
– Гадаю, це якась помилка у комп’ютері, – відповів Стрек, тихо сміючись. – Так, звісно. Через якийсь комп’ютерний збій ваш чоловік зник із бази. Мабуть, вам слід йому про це повідомити, місіс Дейвон. Якщо він цього не владнає… чорт забирай, то йому можуть навіть не