Ялта. Ціна миру. Сергей ПлохийЧитать онлайн книгу.
наші серця». Сюжет фільму, випущеного 1944 р., що базувався на виданому за два роки до того бестселері, не був цілком відірваний від турбот і сподівань Рузвельта та його оточення. Він розповідав історію двох веселих та наївних студенток, які подорожували до Європи на початку 1920-х рр., зустріли двох симпатичних чоловіків на борту свого корабля, опиняючись у складних, але кумедних ситуаціях, коли вони намагалися здаватися дорослими в Лондоні й Парижі. Навряд чи на судні хтось провів паралелі між сюжетом фільму та їхньою власною європейською мандрівкою.
Уранці 2 лютого подорож через Атлантику закінчилася. За одинадцять днів після прощання з американською землею, подолавши близько 8000 кілометрів, «Квінсі» зайшов у гавань Валетти на Мальті. Більшу частину поїздки Рузвельт потерпав від серйозної застуди. Тієї миті, коли «Квінсі» прибув на Мальту, він почувався краще, але це було лише відносне поліпшення, бо більшість із тих, хто зустрів Рузвельта на Мальті, вважала його важкохворим. Британський міністр закордонних справ Ентоні Іден зазначив у своєму щоденнику, що він здавався старшим і справляв «враження, наче сили полишають його». Члени американської делегації, які якийсь час не бачили свого президента, також були досить шоковані його виглядом{21}.
Рузвельт покинув Сполучені Штати таємно, але ніхто, як здавалося, не дбав про таємницю на Мальті. По обидва боки гавані вишикувалися натовпи місцевих, створюючи враження, начебто все населення острова приїхало вітати американського президента. Рузвельт насолоджувався прийомом, подібним до того, який влаштувало президенту Вільсону населення французького Бреста у грудні 1918 р., коли той їхав на Паризьку мирну конференцію. Того теплого сонячного ранку краса Середземноморського острова просто вражала. «Було важко не закохатися в це місце. М’яка текстура всюдисущого місцевого вапняку згладжує враження блиску, яке типово справляли інші бачені мною середземноморські міста», – написала в щоденнику Анна Беттіґер{22}.
Коли «Квінсі» увійшов до гавані Валетти, Рузвельт сидів на капітанському мостику, одягнений у коричневе пальто і твідовий кашкет, насолоджуючись краєвидом. Винищувачі «Спітфаєр» літали туди-сюди над гаванню, поки оркестри американського легкого крейсера «Мемфіс» і британського «Сіріуса», на палубах яких вишикувалися морські піхотинці, грали американський гімн «Всипане зірками знамено». Коли корабель президента проплив повз легкий крейсер «Оріон» із Черчиллем на борту, британська команда вишикувалася по стійці «струнко», а їхній оркестр також зіграв «Всипане зірками знамено». Оркестр «Квінсі» відповів виконанням британського гімну «Боже, бережи короля». «Це був досить емоційний момент», – писав Едвард Флінн своїй дружині. Навіть Ентоні Іден був зворушений. «Поки оркестри грали, а навколо відгонило війною, на мостику, ледь помітний для неозброєного ока, сидів один чоловік у цивільному, – згадував він пізніше про прибуття Рузвельта
Byrnes,
Boettiger, Yalta Diary, 9.