Ялта. Ціна миру. Сергей ПлохийЧитать онлайн книгу.
ніжні стосунки із Клементиною, яка вже тридцять шість років була його дружиною. Він обожнював і поважав її, писав довгі та змістовні особисті листи під час численних поїздок за кордон.
Сара була третьою дитиною та другою дочкою Черчиллів. Талановита актриса й танцюристка, фотографія якої з’явилася на обкладинці журналу Life у червні 1945 р., вона одружилася з народженим у Відні єврейським актором та музикантом Віктором Олівером. Шлюб був доволі проблемним, і Сара приєдналася до армії у вересні 1941 р., організувавши таким чином сепарацію з чоловіком без проходження випробувань повноцінного розлучення. Вона попросила батька тільки про одну послугу – допомогти їй приєднатися до армії, а пізніше писала, що на вибір Британської жіночої допоміжної авіації «вплинув колір уніформи». Саме в цій уніформі темно-синього кольору вона з’явилася біля батька перед камерами в Тегерані. Сара також одягла форму на обідній зустрічі з Рузвельтом на Мальті, де вперше зустріла доньку президента Анну Беттіґер. «Я відразу ж подумала, як надзвичайно подібна вона на свою матір, хоча, звичайно, значно вродливіша, – писала Сара своїй матері. – Вона дуже проста і мені подобається… але мені здається, що дуже знервована цією поїздкою»{26}.
Двоє лідерів та їхні доньки провели наступну годину на палубі «Квінсі», насолоджуючись сонцем і спілкуючись, поки чекали на ланч. Рузвельт і Черчилль не бачили один одного з вересня 1944 р., коли вони в супроводі дружин у Квебеку зробили спільне радіозвернення до канадського народу. Відносини між двома досвідченими державними діячами були складними, але міцний зв’язок взаємної поваги і навіть захоплення зберіг їхні стосунки у найважчі роки війни. Прем’єр-міністр був старшим за президента, однак молодшим партнером у їхньому союзі, і більше вкладав у ці відносини; втім, незважаючи на свої регулярні єхидні коментарі, Рузвельт високо цінував лідерство Черчилля в перші, найважчі роки Другої світової війни та дорожив його дружбою.
Черчилль був переконаний, що особисті зустрічі мали вирішальне значення для збереження їхньої дружби в інтересах обох країн, і саме на цьому наголосив у виступі в Університеті Макґілла в Монреалі у вересні 1944 р., де обидва отримали почесні докторські ступені. «Яким же неефективним способом передавання людської думки є листування – навіть телеграфоване з усією швидкістю, всіма можливостями нашого сучасного взаємозв’язку», – зазначив Черчилль. Натовп засміявся, і він продовжив: «Воно наче мертва гола стіна порівняно з особистими контактами». Ця зустріч на Мальті дала йому ще один шанс зміцнити їхні особисті зв’язки, оскільки його партнер дедалі більше віддалявся, адже британські внески у військові зусилля союзників зменшилися, тоді як американські після висадження в Нормандії зросли{27}.
Коли Рузвельт і Черчилль зустрілися на палубі «Квінсі», тем для обговорення не бракувало. Приблизно о першій годині дня подали ланч, і Черчилль із задоволенням побачив на своєму кінці
Boettiger, Yalta Diary, 10; Sarah Churchill,
Jon Meacham,