Ялта. Ціна миру. Сергей ПлохийЧитать онлайн книгу.
для майбутнього саміту «Великої трійки». В останній день перебування Черчилля в Москві Сталін надіслав президентові телеграму, не тільки погоджуючись на черговий саміт, а й запропонувавши час і місце для нього: наприкінці листопада в одному з радянських чорноморських портів. Сталін, уклавши угоду з Черчиллем про долю Балкан, де двоє лідерів визначили свої сфери інтересів, вирішив, що його союзники готові виставити на торги решту Східної Європи.
Хоч Сталін (а пізніше Черчилль) стверджував, що зустріч у Чорноморському регіоні була ідеєю президента, це стало сюрпризом для більшості у Вашингтоні. Цю ідею вперше висловив Гаррі Гопкінс у розмові з послом СРСР у Вашингтоні Андрієм Громиком. Сталін згодом обговорив цю пропозицію з Черчиллем, який його підтримав. Черчилль потім написав Рузвельту, що готовий їхати в будь-яке місце, прийнятне для президента і Сталіна. Проте президент не збирався їхати у настільки віддалені від Сполучених Штатів землі. Члени внутрішнього кола Рузвельта звинувачували Гопкінса в тому, що той запропонував подорож, яка вимагатиме, щоб їхній хворий керівник подорожував на тисячі миль через територію ворога.
Гопкінс був винен за всіма пунктами звинувачення. Ця ідея справді була суто його витвором. Переконаний, що конференція «Великої трійки» була необхідною перед поразкою Німеччини і що Сталіна неможливо було переконати виїхати за межі СРСР, він запропонував Рузвельту Крим, розраховуючи на цікавість президента й бажання відвідати нові місця. Рузвельт не був проти такої ідеї, якщо тільки її втілити після виборів. Гопкінс узяв на себе ініціативу і спитав Громико, чи можна знайти відповідне місце в Криму. Гопкінс пізніше пригадував, що, коли радники Рузвельта «зайшли до Президента, щоб спонукати його не їхати, Президент знову засумнівався і вигадав багато зустрічних пропозицій, жодна з яких не мала сенсу». Не відмовляючись від радянських пропозицій одразу, Рузвельт намагався переконати Сталіна зустрітись у Середземномор’ї{33}.
У своєму листуванні зі Сталіним та Черчиллем у жовтні та листопаді 1944 р. Рузвельт запропонував не менше десятка можливих альтернатив: Афіни, Пірей, Салоніки, Єрусалим, Стамбул, Рим, Александрія, Кіпр, Мальта і Французька Рив’єра. Вісімнадцятого листопада президент звернувся до Сталіна, зазначивши, що має застереження щодо Чорного моря через необхідність проведення кораблів через Егейське море та Дарданелли. Рузвельт припустив, що Сталін може приїхати на узбережжя Адріатики залізницею, а звідти на судні до Італії чи Сицилії, щоб можна було провести конференцію або в Римі, або в Таорміні. Він також запропонував відкласти конференцію до своєї інавгурації 20 січня 1945 р.
Як і можна було сподіватися, Сталін не заперечував проти відкладання конференції. У телеграмі від 23 листопада 1944 р. він прийняв дату наприкінці січня – на початку лютого 1945 р., але, посилаючись на поради своїх лікарів, відмовився обговорювати будь-яке місце,