Американська трагедія. Книга 2. Теодор ДрайзерЧитать онлайн книгу.
фізично. Очі його на мить стали якимись скляними. Він мусить піти звідси. Він мусить зразу ж повернутися туди і позбутися цього костюма… закинути його в озеро… заховати де-небудь у лісі, поза будинком!.. Так, але не можна ж піти так раптом, зразу ж після цих балачок про потонулу пару. Яке враження він справить?
Ні, одразу подумалось йому. Будь спокійний… старайся не проявити ані найменших ознак хвилювання… будь холодний… і спробуй сказати кілька слів, що ні до чого не зобов’язують.
І от, напружуючи всю свою волю, він підійшов до Сондри і мовив:
– Сумно, правда?
Голос його звучав майже нормально, але міг пер-шої-ліпшої хвилини зірватись і затремтіти, як тремтіли його коліна і руки.
– Так, звичайно, – відповіла Сондра, обертаючись до нього. – Я страшенно не люблю, коли розповідають про такі речі, – а ви? Мама завжди так тривожиться, коли ми з Стюартом тиняємось по цих озерах.
– Так, це зрозуміло.
Голос його став хрипким і неслухняним. Клайд вимовив ці слова із зусиллям, глухо і невиразно. Губи його ще більше стиснулись у вузьку безбарвну смужку, і обличчя зовсім побіліло.
– Що з вами, Клайд? – враз спитала Сондра, подивившись на нього уважливіше. – Ви такий блідий! А очі які! Що сталось? Ви нездужаєте сьогодні, чи це від освітлення?
Для порівняння вона кинула оком на інших, потім знов обернулась до Клайда. І розуміючи, як важливо йому мати вигляд не такий, який був, за її словами, зараз, він постарався по змозі опанувати себе і відповів:
– Ні, нічого. Напевно, це від освітлення. Звичайно, від освітлення. У мене… у мене був важкий день учора, от і все. Мабуть, мені не слід було приїздити сюди сьогодні ввечері. – І він через силу усміхнувся неймовірною, неможливою усмішкою.
А Сондра, дивлячись на нього з щирим співчуттям, шепнула:
– Мій Клайді-маленький так стомився після вчорашньої роботи? Чому ж мій хлопчик не сказав мені цього вранці, замість того, щоб стрибати з нами весь день? Хочете, я скажу Френку, щоб він зразу ж відвіз вас назад до Кренстонів? Або, може, ви підніметесь до нього в кімнату і ляжете відпочити? Він і слова не скаже. Я спитаю його, добре?
Вона вже хотіла заговорити з Френком, але Клайд, смертельно зляканий її останньою пропозицією і водночас радий усякій нагоді, щоб піти звідси, вигукнув щиро, але все-таки невпевнено:
– Ні, будь ласка, не треба, люба! Я… я не хочу! Це все пройде. Я піднімусь нагору потім, якщо захочу, або, може, поїду раніше додому, якщо ви теж трохи згодом підете звідси, але тільки не зараз. Я почуваю себе не дуже добре, але це минеться.
Сондра, здивована його неприродним і, як їй здалось, майже роздратованим тоном, одразу погодилась.
– Ну, добре, милий. Як хочете. Та коли ви нездужаєте, краще б ви дозволили мені покликати Френка, щоб він одвів вас у свою кімнату. Він не заперечуватиме. А трохи згодом – приблизно о-пів на одинадцяту – я теж попрощаюсь, і ми разом доїдемо до Кренстонів. Я відвезу вас туди, перш ніж їхати додому, а то хто-небудь інший збереться їхати і схоче вас підвезти.