Олмейрова примха. Джозеф КонрадЧитать онлайн книгу.
затягся аж до ранку. Решид був улюблений небіж Абдули та його спадкоємець. Щасливий дядько, зустрівши якось Олмейра на березі, спинився чемно обмінятися привітаннями й попрохав урочисто побачення. Олмейр сподівався якогось шахрайства, в усякому разі, чогось неприємного, але, звичайно, згодився, удаючи навіть, що дуже радий. Другого дня, саме після заходу сонця, в супроводі кількох інших сивобородих шкарбунів та самого небожа, прибув Абдула. Молодик – розпусний та підтоптаний на вигляд – удавав абсолютну байдужість до події. Коли носії смолоскипів збилися купою внизу біля приступок, а гості розсілися на різноманітних покалічених стільцях, Решид став односторонь, далі від світла, з величезною увагою роздивляючися свої маленькі аристократичні руки. Здивований такою урочистою поведінкою одвідувачів, Олмейр угніздився на край столу з властивим йому браком пихи, що одразу спостерегли араби з поважним незадоволенням. Та Абдула почав промову, дивлячися повз Олмейра на червоне запинало, що висіло на дверях, тоді як легке його тремтіння говорило про присутність жінок по той бік. Почав із витончених компліментів Олмейрові з приводу довголітнього їхнього сусідства та приязні й прохав Аллаха дарувати йому ще більше років життя, щоб звеселяти собі очі, дивлячись на любого свого приятеля. Делікатно натякнув про ту виключну повагу, що виявила Олмейрові голландська комісія, і зробив звідси приємний для Олмейра висновок про величезний вплив його поміж свого білого народу. Він, Абдула, теж користується впливом поміж арабів, а небіж його, Решид, одержить у спадщину і його соціальне становище, й величезні статки. Тепер Решид – хаджі. У нього є вже кілька жінок-малайок, провадив Абдула, та час уже мати йому укохану жінку, першу з чотирьох, яких дозволяє Пророк. І, говорячи далі, з добре витриманою чемністю, він пояснив враженому Олмейрові, що коли на те його воля і він оддасть дочку істинновірному та доброчинному чоловікові Решидові – вона буде господинею пишної Решидової оселі й першою жінкою найповажнішого араба на острові, коли його, Абдулу, всемилостивий Аллах покличе до радощів раю.
– Ти знаєш, туане, – мовив він наприкінці, – інші жінки будуть лише її невільницями, а Решидова оселя велика. Він привіз із Бомбею величезні дивани, коштовні килими та європейські меблі. Там є також велике свічадо, вправлене в рамці, що сяє, наче золото. Чого більше бажати дівчині? – І поки Олмейр мовчки з жахом дивився на нього, Абдула сказав конфіденційним тоном, махнувши рукою своїм провожатим, щоб одійшли, які матеріальні вигоди дасть йому цей шлюб, та запропонував Олмейрові три тисячі доларів на ознаку щирої приязні та як калим за дівчину.
Сердешного Олмейра мало грець не вхопив. Палаючи бажанням учепитись у горлянку Абдулі, він згадав безпорадне своє становище поміж цих свавільних людей, подумав про потребу бути обережним і вдався до дипломатії. Опанувавши своє збентеження, сказав чемно та холодно, що дочка його ще надто молода, мало не дитина, як на його