Олмейрова примха. Джозеф КонрадЧитать онлайн книгу.
зробити її білою. Вона дуже хороша дівчина, але моїй жінці не сказала нічого. Коли хочете дізнатися, спитайте її самі, хоч, вами бувши, я б облишив це. Можете не турбуватися з платнею за її проїзд, старий друже, якщо у вас скрута. – І шкіпер, одкинувши цигарку, пішов «розбудити їх там, на борту», як він висловився.
Олмейр даремно сподівався з уст самої дочки почути про причини її повернення. Ні того дня, ні в який інший день не згадувала вона про своє життя в Сінгапурі. Він не намагався питати, зляканий виразом застиглого спокою на її обличчі та сумними її очима, які дивилися повз нього на величезний тихий ліс, що дрімав у величному спокої під гомін широкої річки. Він мирився зі становищем, щасливий з тієї лагідної, трохи опікунчої любові, що дівчина виявила до нього, хоч виявляла якось нерівно, бо в неї бували, як вона сама їх називала, «погані дні», і тоді вона звичайно йшла до материної халупи на березі річки й довго лишалася там, а виходила стримана, як і завжди, але з якимсь гордим виглядом, з готовими короткими відповідями на всі батькові запитання. Олмейр звик і до цього й поводився спокійно і в такі дні, хоч його дуже турбував вплив жінчин на Ніну. З другого боку, дівчина дивно пристосовувалася до напівдикого злиденного життя. Не подаючи жодних ознак незадоволення та нічого не питаючи, мирилася вона з неохайністю, занедбаністю та бідністю батькової оселі, з відсутністю меблів та перевагою рисової дієти біля родинного столу. Жила разом з батьком у маленькому будинку, тепер майже зруйнованому, якого збудував колись Лінгард для молодят Олмейрів. Малайці жваво обговорювали прибуття дівчини. Спочатку малайські жінки разом з дітьми товпились на березі, прагнучи дістати від молодої мем Путай – «убат» од усіх недуг тіла. А в прохолоді вечорів поважні араби в довгих білих сорочках та жовтих безрукавках повільно йшли порохом укритою береговою стежкою, простуючи до Олмейрової огорожі, й, вигадавши якусь незначну приключку, урочисто заходили до «невірного», аби хоч раз оком скинути на дівчину. Навіть Лакамба вирушив у військових човнах із своєї оселі з величезним почетом та з червоними парасолями й причалив до трухлявої маленької пристані «Лінгард з Т-вом». Він ніби приїхав купити дві мідяні рушниці, потрібні йому для подарунку його приятелеві, ватажкові самбірських даяків. І поки Олмейр, хоч і почуваючи щось непевне, але чемний, порпавсь у коморі, шукаючи рушницю, раджа, оточений своїм почетом, сидів у кріслі на веранді, даремно сподіваючись побачити Ніну. У дівчини був один з її поганих днів, і вона засіла в материній хаті, стежачи разом з нею за лицедійством на веранді. Раджа від’їхав, обманутий у сподіванках, але привітний, і незабаром Олмейр почав збирати жнива від поліпшення відносин з владарем. Деякі його винуватці, що з них він уже втратив найменшу надію одержати щось, сплатили свої борги, вітаючи його низеньким «селям» та прохаючи вибачення за затримку. І бачачи ці ознаки поліпшення становища, Олмейр ожив трохи душею. Можливо, не все ще втрачено. Араби та малайці