Немає виходу. Тэйлор АдамсЧитать онлайн книгу.
до защіпки. Сталося щось дивовижне – з першої ж спроби вона накинула аркан на защіпку і він ліг навколо неї. Це була найважча частина, останнього разу на неї пішло сорок п’ять безнадійних хвилин, але зараз Дарбі дивовижним чином вдалося усе з першої спроби. Це був багатонадійний знак, наче Господь був на її боці. Вона, звісно, сподівалася, що так і було. Сьогодні їй необхідна вся можлива допомога.
Її здоровий глузд досі протестував: «Дарбі, не будь імпульсивною. Ну вдерешся ти всередину, що далі? Ти не зможеш витягти її. Не зможеш ховати її всю ніч у багажнику Блю. Спочатку відійди…»
Ні. Вона могла думати лише про дівчинку. Те нажахане маленьке личко досі стояло в неї перед очима.
Обміркуй усе…
Вона потягла шнурок ліворуч, уздовж дверей, і натягла його горизонтально. Зашморг затягнувся на защіпці, наче петля на шиї. Потім Дарбі встановила шнурок вертикально, зручно схопилася за нього й почала тягти трохи сильніше (потягни вона занадто сильно – шнурок зіскочить із защіпки, і все доведеться починати спочатку), потім ще сильніше, вже сильно, шнурок затремтів від напруження, а вона спітніла. Защіпка скрипнула, але Дарбі була налаштована рішуче й не могла зупинитися…
Дарбі, сьогодні вночі ти помреш.
КЛАЦ.
Двері розблокувалися.
Її серцебиття прискорилося, і Дарбі, схопившись за ручку дверей, рвонула їх на себе, і на її жах, в автівці увімкнулася лампа верхнього світла. Сліпучо-яскрава.
Ларсон Ґарвер побачив світло надворі.
Він зігнувся біля стенду з брошурами, вивчаючи буклет від «Колорадо Ейр» і намагаючись визначити, мав їхній гвинтокрил позначення R66 чи R44, коли помітив це. Мерехтіння периферійним зором. Беззвучний невеликий спалах серед припаркованих автівок відбився у вікні. З його фургона.
Він відчув, як його нутрощі стягнув вузол паніки.
Решта людей у кімнаті не звернула на це уваги. Ешлі й Ед продовжували грати в карти і чемно обмінювалися фразами:
– Бубнова дев’ятка?
– От дідько! Ти мене розкусив.
Ларс затримав подих. З його місця погано було видно невідоме світло надворі; це могло бути просто віддзеркалення. Тож він поклав брошуру «Колорадо Ейр» до кишені – вона приєдналася до буклета «Спрінґз Сінік» (Цессна 172) і «Рокі Вістас» (DHC-3 «Видра»)26 – і поспішив до вікна, витягуючи шию, аби краще бачити…
Дарбі знайшла кнопку й вимкнула лампу.
Знову темрява.
От лайно. Вона важко дихала, серце калатало, кров пульсувала в барабанних перетинках. Це було нерозумно. Необачно. Небезпечно. Вона діяла не думаючи й потрапила в пастку, влаштовану лампою, що вмикалася автоматично після відкриття дверей.
Утім, ніхто цього не бачив. Нічого страшного, так?
…Так?
У фургоні тхнуло старим потом. Це нагадало їй роздягальню в тренажерній залі. Шкіряні сидіння на дотик були липкі. На передній панелі стояла модель літака. На підлозі – море липких пакетів із фаст-фуду, крізь
У дужках назви літаків.