Агатангел. Наталка СняданкоЧитать онлайн книгу.
філософів, письменників, музикознавців нашої країни у дипломах написано «Столяр-теоретик першої категорії». Ще дехто вважає цю схожість із масонами негативною. Як на мене, і перше, і друге твердження безпідставні. Але я не можу виступати безстороннім коментатором у цьому питанні, бо мій батько, Галичанко Дзвеніслав Йосипович, – директор професійно-технічного училища № 13, автор відомої філософської праці з питань галицького сепаратизму «Дегуманізація ортодоксії», засновник і видавець науково-філософського альманаху «Грицева шкільна наука».
Я також закінчила професійно-технічне училище № 13 за спеціальністю «столяр-теоретик». Батько категорично проти протекції, тому я вступала до училища на загальних підставах, набрала при вступі меншу кількість балів, ніж це було потрібно для котрогось із основних факультетів, і потрапила до столярів-теоретиків. Точніше, «теоретичок», бо в моєму дипломі стоїть форма жіночого роду, на відміну від дипломів решти випускниць училища і всупереч чинному правопису. Прогресивні погляди батьків зробили своє, і я таки добилася, як написали би в альманасі «Грицева шкільна наука», ґендерної справедливості. Але це не дуже допомагає мені в житті, бо коли я подаю своє резюме на котрусь із західних стипендій у галузі гуманістики, такий диплом викликає радше подив, ніж повагу. За кордоном інформація про тигиринський феномен, а разом з тим і про специфіку ПТУ № 13, ще недостатньо поширена. Тому останнім часом я вказую в автобіографії лише закінчену згодом журналістику в Львівському університеті, на той час ще не національному. Та, правду кажучи, університет дав мені набагато менше, ніж домашнє середовище і навчання у ПТУ № 13.
Зараз я заочно навчаюся в аспірантурі, досліджую тематику «Провінція географічна – не провінція духовна», і у своїй роботі планую показати явище тигиринського феномена з погляду його непровінційності та абсолютної винятковості. Ясна річ, при цьому я застосовую інтердисциплінарні методи дослідження, інтерпретуючи історію за допомогою методології, яку використовують у культурології, психології і навіть медицині.
Щоправда, відтоді, як я працюю у КРІСі-2, мені довелося перервати роботу над дисертацією, бо, по-перше, не вистачає на це часу. А по-друге, праця над темою наштовхнула мене на нові її аспекти, яких я раніше не помічала і які вносять принципові зміни у попередню концепцію.
Наприклад, саме поняття провінційності. Для мого батька, як і для всього середовища тигиринської інтелігенції та читачів КРІСа-2, це поняття є очевидним і не потребує жодних дефініцій. Вони завжди знають, що саме є провінційним, а що таким не є.
Якщо б когось із представників цього середовища попросили скласти список речей і явищ, які він або вона вважає провінційними, туди напевно потрапило б наступне:
1) православне віросповідання;
2) погане володіння українською мовою;
3) добре володіння російською мовою;
4) сумніви