Агатангел. Наталка СняданкоЧитать онлайн книгу.
сенсі.
Можливо, я надто близько підійшла до предмета дослідження, потрібно було залишатися на безпечній відстані закордонних бібліотек, звідки все виглядало чітким і однозначним? А може, взагалі жодна ідея не видається мені вартою довіри настільки, щоб цілком себе з нею ідентифікувати?
Навіть не знаю, в чому конкретно полягає те, що мене зупиняє. Можливо, я просто глибше вникла у матеріал, і деякі раніше очевидні факти зараз перестали для мене бути настільки очевидними, а деякі раніше прийнятні спрощення почали здаватися надто примітивними. Можливо, я усвідомила величезний розрив, який полягає між теорією якоїсь політичної ідеї та її практичним втіленням. А також те, що надто неупереджений підхід до теорії на даному етапі може серйозно зашкодити практиці. Або ж побачила, що будь-яке намагання описати те чи інше явище неминуче веде до спрощення, тому немає сенсу навіть намагатися описати щось об’єктивно чи принаймні адекватно.
Якщо раніше я бачила тільки позитивні моменти явища під назвою «тигиринський феномен», то тепер усвідомлюю, що жодне явище не може складатися лише з позитивних моментів, але чи це дає мені право критикувати те, що не критикують значно авторитетніші дослідники? І чи критика не зашкодить популяризації тигиринського феномена? Бо якщо зашкодить, то це вже не надто патріотично.
Інший шлях полягає в тому, щоб розглянути дискусійні моменти. Але тоді я ризикую, по-перше, виглядати надто зухвалою у своїй критиці поважних теоретиків ідеї, по-друге, така робота не додасть середовищу тигиринського феномена нових прихильників. Адже якщо навіть серед представників середовища немає єдності, це навряд чи виглядатиме переконливо для людей ззовні.
Хоча, здається, я трохи спрощую, і справа не обмежується лише цим майже марксистським конфліктом між громадським і особистим. Раніше я ніколи не ставила перед собою питання, чи розділяю політичні погляди свого батька та представників тигиринського феномена. Я виросла і жила в цьому, тому давно перестала оцінювати й аналізувати. Я жила з переконанням, що все уже оцінено і проаналізовано до мене, і така некритичність, ясна річ, робить мені мало честі. Як сказав би про це наш шкільний учитель геометрії: не варто плутати аксіому з теоремою, тобто приймати на віру те, що потребує доведення, і навпаки.
Тому наразі я добре усвідомлюю, як не повинна виглядати моя дисертація. Але ще не знаю, як вона повинна виглядати. Хоча можливо, що все виглядає значно простіше, і всі мої песимістичні розмірковування пояснюються лише сезонною депресією, передменструальним синдромом чи взагалі «раннім клімаксом», як діагностує такі речі усім, кому за двадцять, одна моя знайома.
Магічне працевлаштування
Перш ніж опинитися у складі штатних співробітників КРІСа-2, я протягом двох років мешкала у містечку з милозвучною назвою – Ґаґенау-Ґуґбах Ґеґ дер Ґенбахшталь, точніше, «шта-а-ль», як вимовляють це місцеві мешканці. Що саме означає ця назва і чи означає вона хоча б щось, я не знаю, можу сказати лише те, що «дер»