Вода з каменю. Саксаул у пісках. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
кухарями на кухні й допиває з ними їхню бочку пива!
Зчинився рейвах. Питомці миттю повибігали в коридор, з коридора – на подвір’я, кинулися до замкненої брами, почали шпурляти в неї цурками, камінням, бити ногами; урвителі вивели з кухні п’яного префекта, той клявся, що ключів не має, тоді його зв’язали і, вирвавши з городу щепу, посадили ненависного грабіжника на прикорінь, на мить забувши про холеру, мстили йому за випите пиво. Тягали по подвір’ї і горланили: «Пан префект їде на сейм!»
Кумедне видовище на якийсь час збило хвилю страху, але ненадовго: питомці знову згадали про трупа, якого викидали гаками на віз, роздобули з дровітні колуни і виважували ними браму. Педель24 дав знати ректорові – отцю Теліховському. Той цілком розгубився, послав педеля на Юрську гору до митрополита, педель не застав його ексцеленції – він десь, очевидно, забавлявся, – а питомці, виваживши браму, висипали на вулицю і розбіглися по місту, сповіщаючи людям страшну новину. Люд, на диво, сприймав викрики семінаристів спокійно, гадаючи, певно, що це чергова їхня витівка.
Львів забавлявся. «Пекелко» на Льоншанівці спорожніло, весела юрба рушила вниз по Личаківській. Забава продовжувалася, всі ж бо мали в кишенях бльочки на виставу.
Перед вів Міхал Сухоровський. Гурт охочих потрапити на виставу збільшувався, до отамана клепарівських волоцюг підбігали молоді, а то й старші мешканці Личакова – Сухоровський на ходу виймав з нагрудної кишені розквітчаної свити бльочки, простягав то в один, то в другий бік руку з циліндром, в який падали мідяки; люмпаки бігли попереду, сподіваючись, що пан Міхал хоч одного з них милостиво візьме за комір і пропустить поперед себе в проході – він завжди так робив, іноді навіть двох проносив у руках.
Натовп не квапився, до початку вистави було ще трохи часу. Коваль Йосип з Круп’ярської витинав на мандоліні личаківського штаєра, йому безладно й пискливо підспівували дівчата, а хлопці після кожного ріденько виконаного куплета дружно вигукували приспів, аж вікна в будинках дзеленькотіли:
Boś ty, Mańko, jesteś fest dziewczyną!25
Тим часом біля касино Гехта чинився бедлам. Семінаристи, які перебігли із страшною вістю всю Хорунщизну й Гетьманські вали і не змогли своїми викриками спам’ятати байдужу публіку, повернули на Сикстуську й помчали в бік Єзуїтського городу, скраю якого, навпроти вікон касино, стояв довгий ряд панських ридванів і карет.
Їх зупинили поліцаї, проте служителів порядку було надто мало, вони не зуміли відразу розігнати роз’юшених семінаристів, тож мусили відступити до самого входу, утворивши ланцюг. Питомці напирали на поліцаїв і без упину скандували:
– Холера в місті! Холера в місті! Холера!
Комендант поліцейського плутону26, переляканий не холерою, а можливим гнівом директора поліції Захер-Мазоха, який нині побажав забавлятися в касино, вбіг до залу і при вході наткнувся на актуарія карного суду Іґнаци Зайончковського: почувши галас, Зайончковський
Наглядач навчального закладу.
Бо ти, Манько, дуже гарна дівчина! (
Взвод; чота.