Казки про силу. Карлос КастанедаЧитать онлайн книгу.
більше й не переживаю того всепоглинаючого страху, як колись, але в цей момент моє тіло зсудомило від переляку при самій лише думці про те, що зачаїлось там, у темряві.
– Там зачаїлось тільки Знання, – відверто повідомив дон Хуан. – Знання лякає, це правда; але якщо воїн погоджується прийняти розумом страхітливу природу Знання, то воно вже не викликає в ньому благоговійного страху.
Дивне торохтіння почулося знову. Тепер воно здавалося ближчим і голоснішим. Я слухав дуже уважно. Та чим уважніше я слухав, тим важче було визначити його природу. Здавалося, то не був ні голос птаха, ні крик наземної тварини. Тональність кожного окремого звуку була багатою та насиченою. Одні лунали на нижчих октавах, інші – на вищих. Ці звуки мали ритм і конкретну тривалість. Одні були довгими – я чув їх як окрему ноту; інші – короткими і чулися у групі, у вигляді стакато, яке було схоже на кулеметну чергу.
– Нічні метелики – це герольди, або, краще сказати, стражі Вічності, – знову озвався дон Хуан, щойно торохтіння припинилося. – З якоїсь причини, чи взагалі без причини, вони є сховищами золотого пилку Вічності.
Ця метафора була мені незнайома. Я попросив дона Хуана розтлумачити її.
– Нічні метелики носять пилок на своїх крильцях, – пояснив він. – Таємничий темно-золотавий пилок. Цей пилок – пилок Знання.
Його тлумачення зробило дану метафору ще більш туманною. Якусь мить я вагався, добираючи слова, щоб якнайточніше переформулювати своє запитання. Але дон Хуан почав говорити знову.
– Знання – це найнезвичайніша штука, – сказав він. – Особливо для воїна. Знання для воїна – це те, що приходить одразу, поглинає його та йде собі далі.
– А яке відношення має Знання до пилку на крильцях нічних метеликів? – запитав я після довгої паузи.
– Знання приходить у вигляді завислої в повітрі хмарки золотавих пилинок – тих самих пилинок, що вкривають крильця метеликів. Тож для воїна отримати Знання – це як прийняти душ із темно-золотавих пилинок або опинитися під дощем із них.
Із усією своєю ввічливістю, на яку я був здатен, я зазначив, що таке його тлумачення збентежило мене ще дужче. Дон Хуан розсміявся та запевнив мене, що він пречудово все пояснив, от тільки мій здоровий глузд не дозволяє мені розслабитись і належним чином сприйняти його слова.
– Нічні метелики від найдавніших часів були близькими друзями та помічниками шаманів, – сказав він. – Я не торкався цієї теми раніше, бо ти був не готовий.
– Але як може пилок на їхніх крильцях бути Знанням?
– Побачиш.
Він поклав руку на мій блокнот та сказав мені заплющити очі, заспокоїтись і не думати. Він сказав, що клич нічного метелика в чапаралю мені допоможе. І якби я звернув на нього достатньо уваги, той міг би попередити мене про загрозливі події, що мали трапитись у майбутньому. Дон Хуан наголосив, що не знає, як має розпочатися спілкування між цим метеликом та мною, як і не знає того, якими будуть умови того спілкування. Він наполегливо