Я не я!. Аисс ВиалЧитать онлайн книгу.
Данноттар і мої віддані воїни! Леді Равенна погодилася піти зі мною, Дунканом МакКоулом, до вівтаря! І відтепер ці землі і люди будуть цілком і повністю підвладні мені! Тим, хто добровільно припинить опір, я дарую милість і можливість проявити себе в якості моїх підданих.
Джессіка дивилася на все це дійство «отетерілими» очима. Може, це вона збожеволіла? Або просто це сон її, втомленої з дороги після маси вражень від поїздки до Шотландії? Зараз, вона, ймовірно, прокинеться і буде сміятися разом з Семом з її фантазійного сновидіння! Тільки аж надто воно реальне якесь, вона все так чітко відчуває і чує!
Цей «Дункан МакКоул», не відпускаючи плеча Джессіки, розгорнув її обличчям до себе. Передав факел воїну, що з’явився хвилиною раніше, видно, з «своїх» за сценарієм, і, піднімаючи підборіддя Паркенс вище, щоб прирівняти їх погляди (так як в порівнянні з нею він здавався просто «здорованем») загрозливо відчеканив, не змінюючи своєї ролі:
– Раджу не робити, леді Равенна, ніяких спроб до втечі, інакше я не ручаюся за себе! Не будіть в мені звіра! Я і так себе ледве стримую: ваше завзятість підкоритися відразу визначеної долі, позбавило життя багатьох моїх славних воїнів. Ви ще відповісте мені за це! – при останніх словах «Дункан МакКоул» трохи щільніше присунув тендітну Джесс до себе. – Зараз мій вірний слуга проводить вас до своїх покоїв, – слово «вірний» він підкреслив, щоб у «леді Равенни» не виникло ніяких помислів підкупити його людину.
МакКоул воїну рукою зробив жест, який вказував на неухильне виконання його тільки що озвученого бажання з приводу дівчини. Той воїн-слуга поспішно кинувся його виконувати.
Джессіка все ще приголомшена тим, що відбувається, вирішила не сперечатися з «босом» цієї кінематографічної сцени, а спробувати щастя з його вірним слугою по дорозі в «свої» покої. Може бути, він їй пояснить, що тут, хай йому грець, твориться? Тому вона покірно пішла з новим актором.
Ледве сховавшись з очей Дункана МакКоула, Джесс поквапилася задати питання на сучасній англійській проводжатому. Чи не почувши нічого у відповідь, вона вирішила вдатися до способу спілкування середньовіччя, може, пощастить?
– Миленький воїн! – іронізуючи, підластилась Паркенс. – Що тут відбувається? І де, скажіть на милість, Семюел?
Воїн, не зупиняючись, також відповів на середньовічному:
– Хто такий Семюел? Ваш слуга, страж, коханець? А втім, мені все одно! Спробуйте поставити це питання Дунканові, якщо наважитеся. Ох, і накоїли ж ви шкоди! Вам тепер і розсьорбувати. Його кращий соратник у боях і просто друг поранений при облозі вашого замку. Моліться тепер, щоб рана не виявилася смертельною! Це моя вам особиста рада, леді Равенна!
Коли він їй відповідав, Джесс мимоволі забруднила руку через його закривавлені обладунки. Вона непомітно від нього лизнула цю червону пляму і відчула справжній смак крові.
"О ні! Так і є: я просто божеволію!» – подумала Паркенс, безвольно входячи в ту ж кімнату, що по праву туристки тепер належала їй. За нею зачинилися двері, залишаючи за межами