Я не я!. Аисс ВиалЧитать онлайн книгу.
вирішив підкоритися долі, хотів зробити з вами угоду: вступити з вами в шлюб на очах у знаті, щоб зробити приємність сюзерену, і після народження спадкоємця древнього роду МакКоул таємно від свити короля надати вам повну свободу. Але ви порушили всі мої плани! Я розлючений! Ви піддали смертельним випробуванням моїх відданих людей, через вашу впертість загинули ваш батько і брат – піддані короля! Саме в той момент, коли він гостро потребує будь-якої підтримки васалів біля кордонів Шотландії й кожен воїн на рахунку!
Він вимовляв ці слова з непідробним запалом справжнього патріота своєї країни.
Джессіка зніяковіла, в її очах знову з'явився страх і незручність її неймовірного становища.
МакКоул раптом чомусь зглянувся над дівчиною:
– Я пам'ятаю, що ви голодні; і впевнений: бажаєте скупатися після затяжної хвороби. Слуги подбають про вас зараз же, за умови, що ви дасте мені слово, що не будете робити спроб до втечі зі своєї кімнати. Інакше ви станете моєю наложницею або полонянкою до кінця своїх днів, замість честі стати моєю дружиною! А мій рід древніше вашого! Вибір за вами! Ну?! – струснув її «безумець».
Джессіка згідно кивнула головою, все ще не відкидаючи думки, що перед нею, можливо, просто божевільний.
Дункан підвівся з ліжка, попрямував до виходу з кімнати і покликав когось із слуг. Тут же з'явилися повненька служниця і сухорлявий хлопчина, вони уважно вислухали накази свого нового господаря і поспішно кинулися виконувати їх.
Залишок ранку і дня Джессіка відчувала себе мовчазною маріонеткою, яку годували незвичними їй, але смачними стравами, купали в ароматних маслах, наряджали в чудові шати, прикрашали напівдорогоцінними брязкальцями і оберегами. Уже під вечір до неї зазирнула молоденька служниця, голос якої їй здався знайомим. Чи не його вона чула, коли була в лихоманці від хвороби? «Чи не вона запевняла Дункана, що я – це не я?» – спливло питання в голові Джессіки Паркенс.
Розділ 6. Рятівниця
Джесс помітила, що служниця, яка з'явилася, була дуже мовчазна і, немов, навмисне, уникала з нею бесіди. Але так було, поки вони не залишилися одні. Як тільки двері повністю зачинилися за останньою пухленькою служницею по імені Гленна, молоденька покоївка несподівано кинулася Джессіці в ноги в сльозах радості і невпинному цілуванні рук Паркенс.
– Леді! Не знаю вашого справжнього імені … Дякую вам, що погодилися врятувати леді Равенну, мою господиню, від ненависного їй шлюбу! Я буду вічність вам вдячна і буду в вірному служінні, поки ви не виженете мене самі! Тільки скажіть, де вона зараз, чи все з нею гаразд? – благала її з явним занепокоєнням віддана служниця.
Джессіка дивувалася її щирої вдячності. Але що їй відповісти? Що вона ще в прострації від всього, що відбувається? І що незабаром остаточно збожеволіє, якщо оточуючі цього, тепер їй здавалося, зловісного, а не прекрасного замку, не перестануть її мучити своєю енігматичною5 поведінкою!
Джессіка мовчала.
– Ви боїтеся, що нас можуть підслухати?
Енігматичний – загадковий, таємничий, незрозумілий.