Михайло Коцюбинський. І. А. КолядаЧитать онлайн книгу.
для дітей («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»), науково-популярні статті й нариси («Причинок до біографії Тараса Шевченка», «Шевченкова могила», «Життя українців по малих містах», «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго»), популярні біографії видатних людей («Нюрнберзьке яйце»), переклади українською мовою з Чехова («Івасик»), Гейне («Як красно на світі», «Зогрій мої груди недужі»), Міцкевича («Поворот тата», перша пісня «Пана Тадеуша»), Ожешко («Тадейко»), Достоєвського («Святий вечір у Христа»), Потапенка («Задля хазяйства»), М. Вагнера («Люди та собаки»). Він переклав також кілька творів І. Франка російською мовою («Леса и пастбища», «Хороший заработок»).
Такий активний зв’язок письменника з українським зарубіжжям не міг не насторожити російську владу. Так, у Лопатинці не раз навідувалися жандарми, а одного разу приїздив сам урядник: цікавився «про газети, журнали, які присилали йому з українського зарубіжжя».
Отже, незважаючи на те, що скрутне матеріальне становище родини змусило молодого Коцюбинського розпочати свою педагогічну діяльність, самовідданість, непересічний розум, чуйність і тактовність дозволили йому виявити педагогічний талант і здобути суспільне визнання, завоювавши прихильність своїх учнів. Слід також зазначити, що його освітянська і виховна діяльність виходила далеко за межі спілкування з членами тих родин, до яких його було запрошено як приватного педагога. Постійне спілкування з простим народом, селянами мало великий вплив на зміну його світогляду, переоцінку ним фактів повсякдення. Педагогічна майстерність та викладацький хист не могли також не знайти свого відображення і в його художніх творах, подальшій громадській та культурній діяльності.
Робота у Філоксерній комісії
У 1892 році з труднощами Коцюбинському вдалося влаштуватися на роботу, яка забезпечувала стабільний заробіток, – у Філоксерну комісію[9]. Згодом, в автобіографічному листі 1905 року, письменник розповідає про свій перехід на урядову посаду: «З 1892 року вдалось мені якось вступити на урядову службу до “ученої філоксерної” комісії, що вела боротьбу з філоксерою на Бессарабії». У другому автобіографічному листі він знову згадує, що тільки «чудом треба вважати, що 1892 р. я дістав посаду в міністерстві рільництва в ученому комітеті і поїхав боротись з філоксерою до Бессарабії».
Здійснитися такому «чудові», тобто влаштуватися М. Коцюбинському у Філоксерній комісії, допоміг український бібліограф, етнограф, член Одеської «Громади» М. Ф. Комаров, автор низки літературно-критичних статей. З Комаровим Коцюбинський познайомився навесні 1892 року, коли на його замовлення написав оповідання «П’ятизлотник». Воно мало ввійти до збірки «Запомога», укладачем якої був М. Комаров і кошти від продажу якої мали піти голодуючим. Саме це і визначило тему оповідання. (Цю збірку було заборонено цензурою, і «П’ятизлотник» уперше вийшов друком у галицькому журналі «Зоря».)
Обставини, пов’язані з улаштуванням
Філоксерна комісія мала на меті боротися зі шкідником винограду – філоксерою, яка з’явилася в багатьох європейських країнах, а також у Російській імперії (у Бессарабії та Криму).