Михайло Коцюбинський. І. А. КолядаЧитать онлайн книгу.
та робітники на філоксерних роботах не витрачали багато сил, бо працювали всього вісім годин літньої доби, а решту проводили як хто хотів. Години праці розподілялися так: з 6 до 12 і з 4 до 8 або з 3 до 7 годин. У свято розвідувачі відпочивали, а більшість розходилась по різних окружних селах та монастирях. Більшість розвідувачів були студенти-українці Харківського, Київського та Одеського університетів. Між розвідувачами були свідомі українці, що вперто шукали шляхів до відродження України, хотіли нести освіту до всіх нещасних, обездолених пролетарів і поліпшити їх матеріальне становище. До таких належали: М. Коцюбинський, Боржковський та ін.; вони навіть одягалися, як селяни-українці…».
Після приїзду до Молдавії для роботи у філоксерному загоні Коцюбинський опиняється у гурті студентів українських університетів, які використовували свої літні вакації для тимчасового заробітку. Як згадував друг М. Комарова, експерт філоксерного загону у Молдавії П. Погибка, що став працедавцем для Михайла Михайловича, «Між тодішньою молоддю українською зароджувалось для нас, старших за віком, незвична упертість в боротьбі за українську мову, яку змагались вони запровадити в життя. Розмовляли між собою і листувались українською мовою, користуючись хто “драгоманівкою”, хто “кулішівкою”, але фонетичним правописом. Деякі з них університет перекладали українською мовою – “все-училище”…».
У Бессарабії Коцюбинський мав можливість вивчати мову, фольклор, звичаї не тільки свого народу, а й молдавського, який населяв ці землі.
Про свої враження від першого знайомства з краєм М. Коцюбинський писав: «Зникли врешті з ока удалині Бендери, проскочило кілька станцій з чудними для слов’янського вуха назвищами, майнув сіренькими хатками слобідки Кишинів і сховався, а я все подавався у глиб Бессарабії, про що свідчив насамперед збільшуючий елемент пасажирів молдаван, а відтак специфічний краєвид середньої Бессарабії, який вже з вікна вагона можна запримітити; пасма гір, вкритих подекуди лісом, чергуються з глибокими долинами, що зеленіють пасовиськами або високим комишем на мочарах. Коли ж додати сюди біленькі села, що, розбігшись по долинах, попритулювались до гір, то лишаться тільки дрібнички, доповнюючі лишень цей типічний краєвид.
…Аж тут, в самому осередкові, в самому серці Бессарабії, я матиму змогу придивитися до цієї цікавої країни з її природою, людністю, етнографією».
Цей період життя та діяльності митець відобразив пізніше в оповіданні «Для загального добра», яке було згодом відіслане на конкурс у журнал «Зоря» та відзначене редакційною премією. В центрі гостросюжетної розповіді – доля молдавського селянина Замфіра Нерона із села Джурджулешти: сумлінно працюючи на своєму винограднику, він зумів досягти певного добробуту, і от нещастя – рослинна тля філоксера напала на його виноградник. Зовні ще здорові, квітучі лози, а коріння підточують паразити. У село прибуває Філоксерна комісія.