Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі СікібуЧитать онлайн книгу.
поїхати до святилища і віддячити йому за те, що дослухався до наших молитов».
І Буґо-но суке таки вмовив панночку піти на прощу до святилища Хацімана. Дізнавшись у тамтешньої людини, що в святилищі досі служить монах, один з п’яти верховних його служителів, що добре знав його покійного батька Дадзай-но сьоні, він закликав його до себе й попросив супроводжувати панночку під час прощі. Потім Буґо-но суке послав її помолитися до буддійського храму в Хацусе. «Навіть у Морокосі[43] богиня милосердя Каннон з Хацусе славиться чудодійною силою, – сказав він, – тим паче вона не обійде своєю милістю нашу панну, яка прожила довгі роки в глухій провінції нашої країни». Було вирішено, що заради такої милості дівчина піде туди пішки, і вона, хоч і не звикла до таких випробувань, таки послухалась і подалася до храму. «За які злочини в попередньому житті я мушу поневірятися в цьому світі? Якщо моя мати покинула цей світ, то пожалій мене і відведи до неї! – благала вона богиню Каннон. – Якщо ж вона ще жива, то покажи її мені!» Хоча дівчина зовсім не пам’ятала матері і не уявляла собі її обличчя, проте щоразу, коли їй ставало особливо сумно, зітхала: «От якби матінка була зі мною!» Виснажена довгим шляхом, вона так ослабла, що, коли на четвертий день на варту Змії[44] прочани насилу дісталися до місцевості під назвою Цубаіці, вона, остаточно знесилівши, почувалася мало не мертвою.
Хоча прочани пройшли не дуже довгу відстань і раз у раз перепочивали, але панна так змучилася, що вже ледве переставляла ноги, а тому не було іншої ради, як зупинитися на нічліг у Цубаіці. Крім Буґо-но суке, їх супроводжували два охоронці з луками і троє чи четверо слуг. Жінок всього було троє, всі в дорожньому вбранні, обслуговували їх дві підстаркуваті служниці. Поки подорожні, не привертаючи до себе уваги, готували лампади для богині Каннон, зовсім смеркло. Але повернувся монах, господар заїзду, і невдоволено забурчав: «Я чекаю гостей. А сюди зайшли якісь чужі люди й хазяйнують, як їм хочеться…» І саме тоді справді з’явилися інші прочани. Судячи з усього, вони також подорожували пішки. Серед прибульців були дві начебто родовиті пані та чимало слуг і служниць. Четверо чи п’ятеро чоловіків, одягнених скромно, але зі смаком, вели на поводу коней. Монах, господар заїзду, заклопотаний тим, щоб обов’язково розмістити нових прочан, ходив нервово по кімнатах, чухаючи потилицю. Супутники Буґо-но суке почувалися незручно перед ним, але вже не мали сили перебиратися кудись інде, а тому чоловіки прилаштувалися в одному кутку задньої кімнати, жінки – в іншому, а панна відгородилася ширмою.
Нові прочани, судячи з їхнього вигляду, також не були людьми високого рангу. Поводилися вкрай тихо, намагаючись допомагати одне одному. І от виявилося, що серед них була Укон, яка не переставала оплакувати розлуку з Юґао, матір’ю панночки. Навіть тепер, після стількох років служби в садибі Ґендзі на Шостій лінії, вона, пригнічена невизначеністю свого становища, часто бувала в Хацусе. Хоч вона звикла
Тобто Китаї.
Приблизно 10-та година ранку.