Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі СікібуЧитать онлайн книгу.
тож у садибі Великого міністра флейти звучали по-особливому. Ґендзі заздалегідь розіслав запрошення жінкам, і вони, як глядачки, розмістилися в лівому і правому флігелях і на обох галереях. Панна із Західного флігеля[79], перейшовши в Південні покої, зустрілася з дочкою пані Акасі. Пані Мурасакі, відгородившись завісою, теж брала участь в їхній розмові.
Поки співаки обходили покої Великої імператриці[80] з палацу Судзаку, ніч добігала кінця, і для них в садибі на Шостій лінії Великий міністр велів приготувати не звичну легку перекуску, а щедре частування з усіма почестями і стравами. Наближався світанок, і в холодному місячному сяйві було видно, як землю щораз густіше вкриває сніг. Налітав вітер, спускаючись з верхів’я сосен. Синє і біле вбрання співаків не прикрашало навколишнього краєвиду. Не відрізнялися яскравістю і штучні квіти на їхніх головах, але в садибі на Шостій лінії все інше здавалося настільки вишуканим, що люди відчували, ніби наповнюються новими життєвими силами. Серед багатьох співаків найпривабливішими були Юґірі та сини міністра Двору. Небо світлішало, падав легкий сніжок, а в холодному повітрі лунали дзвінкі голоси співаків, що виводили пісню «Бамбукова річка». Шкода тільки, що їхніх граційних рухів і чудових голосів не можна зобразити на картині! З-під завіс, ніби змагаючись між собою, виривалися яскраві жіночі рукави, які здавалися «весни вбранням[81]», що пробивається крізь легку світанкову млу. То було дивовижне й радісне видовище. І хоча незвичні головні убори співаків, їхні гучні вітальні крики й кумедна поведінка применшували красу мелодій, учасники ходи, як завжди, поверталися додому з винагородами.
На світанку жінки повернулися у свої покої. Великий міністр, трохи поспавши, піднявся, коли сонце стояло зовсім високо.
«Голос у нашого Цюдзьо[82] нічим не гірший, ніж у Бен-но сьосьо. Справді ще ніколи в світі не народжувалося стільки талантів. Може, в стародавні часи люди і були вченими, але в мистецтві вони не досягали рівня наших сучасників. Я виховував сина змалечку таким чином, щоб він насамперед годився для державної служби, а тому старався вберегти його від легковажної поведінки, яка займала стільки місця в моїй юності, хоча, напевне, хотів, щоб у його серці жила любов до прекрасного. Бо незворушна суворість, навіть чисто зовнішня, справляє неприємне враження», – думав Ґендзі, задоволений сином.
Тихенько наспівуючи «Десять тисяч років[83]», він сказав: «Коли вже тут жінки зібралися, то не завадило б і музику послухати, і бенкет у вузькому колі влаштувати». І він звелів вийняти кото й біва з прекрасних футлярів, і, струснувши з них пил, підтягти ослаблі струни. Звичайно, жінки залюбки взялися виконувати його побажання.
Метелики
Головні персонажі:
Ґендзі, Великий міністр, 36 років
Акіконому, Імператриця-дружина, 27 років, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, вихованка Ґендзі, дружина імператора
Тобто Тамакадзура.
Тобто колишня ньоґо Кокіден, дружина покійного імператора Кіріцубо й мати імператора Судзаку на спочинку.
Слова з вірша: «Не зводжу погляду! / Змішались кольори / Плакучих верб / І білосніжних вишень – / Весни вбрання столиця одягла!» («Збірка старих і нових японських пісень», 56).
Тобто Юґірі.
Приспів, який використовували співаки під час Пісенної ходи.