Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари ГюгоЧитать онлайн книгу.
до тих, які так яскраво й виразно виступають з чорного тла Рембрандтового «Нічного дозору»; у цих людей було начебто написано на чолі, що Максиміліан Австрійський мав слушність, коли «цілком», – як було сказано в його маніфесті, – поклався на «їхній здоровий розум, мужність, досвідченість, чесність та передбачливість».
У всіх, окрім одного. Це був чоловік з тонким, розумним, лукавим обличчям, схожим на мордочку мавпи і водночас на лице дипломата. І хоча його скромно звали «Гійом Рім, радник та пенсіонарій[21] міста Гента», кардинал ступив три кроки йому назустріч і привітав його низьким поклоном.
На ті часи мало хто знав, хто такий Гійом Рім. Людина виняткового розуму, яка в період революції могла б опинитись на гребені подій й досягти дуже високого становища, він у п’ятнадцятому столітті був змушений обмежуватись лукавими підступами і, як каже герцог Сен-Сімон, «діяти тихою сапою». Зрештою, його було визнано найвидатнішим «майстром підкопу» в Європі: він спільно з Людовіком XI плів інтриги і часто докладав рук до секретних справ короля. Але нічого того юрба не знала, і її здивувала незвичайна чемність кардинала щодо цього непоказного фламандського міського радника.
IV. Метр Жак Копеноль
У той час, коли пенсіонарій міста Гента та його превелебність обмінювалися низькими поклонами й короткими, тихо мовленими словами чемності, поруч Гійома Ріма, наче дог біля лиса, появився якийсь високий, широколиций і плечистий чоловік у повстяному капелюсі та шкіряній куртці, що видавалися плямою на пишному тлі оксамитів і шовків. Гадаючи, що сюди випадково проліз якийсь конюх, служник заступив йому дорогу.
– Гей, друже! Сюди не можна!
Чоловік у шкіряній куртці відштовхнув його плечем.
– Чого цей телепень від мене хоче? – гримнув він так голосно, що весь зал звернув увагу на їхню дивну розмову. – Ти що, не бачиш, з якого я товариства?
– Ваше ім’я? – спитав слуга.
– Жак Копеноль.
– А звання?
– Панчішник, власник крамниці у Геніі під вивіскою «Три ланцюжки».
Служник відступив. Оголошувати про старшин та бургомістрів – хай буде так, але про панчішника – це вже занадто! Кардинал був як на голках. Натовп прислухався й приглядався. Ось уже два дні, як його превелебність робить усе можливе, щоб обтесати цих фламандських ведмедів, надати їм пристойнішого вигляду, – і раптом така брутальна вихватка. Але тут до служника, хитро посміхаючись, підійшов Гійом Рім і тихесенько прошепотів:
– Оголосіть: метр Жак Копеноль, секретар ради старшин міста Гента.
– Брамнику! – гучно повторив кардинал, – оголосіть: метр Жак Копеноль, секретар ради старшин славнозвісного міста Гента!
Це була помилка. Гійом Рім сам би непомітно все владнав, але Копеноль почув слова кардинала.
– Ні, істинний хрест! – вигукнув він громовим голосом. – Панчішник! Чуєш, брамнику? Не більше й не менше! Істинний
Голова виконавчої влади в колишній Фландрії.