Мандрівки близькі і далекі. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
горланив: «Вот покончим с чеченцами и за хохлов возьмемся!» Звідки ця ненависть до народів, які жадають того, що належиться кожному, – свободи? Й коли проти більшовизму ще існувала в Росії незначна опозиція, то проти нинішнього імперського шовінізму її нечутно. То як може такий народ – не в окремих людях, а в іпостасі азіатської орди – викликати любов і повагу вільних громадян світу, коли його, непередбачуваного в діях, віроломного в домовленостях й жорстокого в розбоях, просто бояться…
Мій потяг на годину зупинився в Біробіджані – столиці міфічної Єврейської автономної республіки, в якій назви вулиць та установ написані по-єврейськи, навіть газета виходить мовою їдиш і де, здається, не живе жоден єврей. Ось зразок тоталітарної сваволі: захочемо – виселимо весь народ з його рідної землі, захочемо – відшабатуємо від тієї чи іншої республіки спорий шмат і прилучимо до іншої або віддамо метрополії… а ще – створимо, де нам забагнеться, єврейську державу. Й створили – на тому місці, куди тицьнув пальцем вождь народів. І ніхто з євреїв навіть не заїкнувся, що більшовицька імперія приготувала для них ґетто, – небагато ж, як свідчать документи, бракувало до виселення всіх євреїв Совєтського Союзу на Далекий Схід під час розправ над лікарями в 1953 році.
А тому я хочу звернутися до тих євреїв, які не бажають стати моїми друзями і вперто взивають український народ антисемітським…
Хіба ж то українці на початку нашого століття зорганізували «чорну сотню», яка чинила бузувірські розправи над євреями? А львівський погром у 1919 році – чия то справа: українців чи, може, таки поляків? А нинішня «Пам’ять» – то хіба український виплід? І не українці, ви це добре знаєте, відбирали вам мову й релігію, й далеко не всі ви вмієте по-своєму молитися. І не в Росії, а в Україні відкриваються нині єврейські школи, театри, синагоги; єврейські товариства діють приблизно у ста містах України, видається понад десять газет, на українському телебаченні є дві єврейські програми… А скажіть, чи багатьох росіян репресували німці за переховування євреїв під час окупації? Не назвете… Тоді запитайте в міжнародного єврейського діяча Якова Сусленського – я з ним зустрічався кілька років тому в Тель-Авіві, – скільки українців визнано в Ізраїлі праведниками світу. Багато! А скільки не визнано: не потрапив ще до того списку й митрополит Андрей Шептицький, який врятував від смерті сотні євреїв, а я назвав би ще пана Михайла Гояна з Аделаїди, відомого мецената, який за рятування євреїв у Заболотові був засуджений фашистами до розстрілу, та вдалося йому втекти в УПА… А чи хтось знайшов серед історичних документів хоча б один наказ Симона Петлюри на антиєврейську акцію? Зате знайде присуди погромників до кари смерті за його підписом. А чи знаєте ви, що УПА в свої загони приймала євреїв, у тому числі й жінок? Це я сам можу засвідчити.
Чому ж тоді, панове, ви так уперто витворюєте з українця образ свого ворога-антисеміта? Тому що українець завжди був безборонний,