Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-МазохЧитать онлайн книгу.
вигукнув:
– Це вже справжня трагедія, потім будуть вбивство і ненавмисне вбивство.
Проте Маркус поклявся, що не вгамується, поки Гонігман не втратить найдорожче.
– Що ти мені запропонуєш, – вигукнула Джессіка тієї миті, – якщо я пообіцяю відібрати найдорожче у Гонігмана, щоб він рвав на собі волосся?
– Чого забажаєш, Джессіко.
– Добре, але дай мені обіцянку в письмовому вигляді, що виконаєш моє бажання, якщо я візьму в нього найдорожче.
Маркус написав те, що вона йому задиктувала, і його дочка, усміхаючись, притулила цього листа до серця.
Через два тижні був Пурим, єврейський карнавал. У сутінках юдейський квартал сяяв у пишноті. Усі двері були відчинені. Молодь ходила на вулицях у масках, заходила в затишні домівки, щоб утнути всілякі жарти. Тут і там танцювали. Маркуси розіграли історію Естер. Звичайно, Джессіка була чарівною царицею. Родина зібралася за довгим столом на вечерю, коли знадвору почувся шум і голоси.
Хава, старша сестра Джессіки, її довірена особа і спільниця, увірвалася до кімнати і повідомила, що Барух Гонігман стояв біля дверей і хотів увійти.
– Барух?! – вигукнула Естер. – Це добре. Я скористаюся цим, як годиться.
Вона поквапилася спуститися сходами. Невдовзі почувся страшенний гул, і Естер повернулася з батогом у руці, урочисто тримаючи на ланцюзі величезного ведмедя.
– Ось, – вигукнула вона, – Барух! Я перетворила його на ведмедя.
Маркус ані на мить не сумнівався, що його дитина говорить правду, оскільки польський єврей нещодавно розповів йому схожу історію про гусака. Шма, Іcраель! (Слухай, Ізраїлю!). Після цього виявили зловживання в громаді. Талмуд[5] також розповідає про такі випадки.
– Але як ти його перетворила? – запитала мати, яка заціпеніла від жаху.
– Я бризнула йому в обличчя водою, – відповіла Джессіка, – і тричі вигукнула: «Стань твариною! Стань ведмедем! Завдяки Єгуелю, володарю тварин, та його помічникам Пасіелю, Гасіелю і Чосіелю.
Тим часом Хава прибігла до Гонігмана з жахливою звісткою, і тепер він кинувся до їдальні Маркуса у супроводі всієї своєї родини. Вони побачили Джессіку, яка гордовито сиділа в кріслі, її ноги спиралися на ведмедя, який лежав перед нею на килимі та, здавалося, почувався в цій позі доволі комфортно.
– О, мій синку! – вигукнув Гонігман. – Мій нещасний сину!
Але Джессіка підвелася, змахнула батогом і змусила ведмедя танцювати.
– Бачиш, Гонігман, – сказав Маркус, – це є Суд Божий.
– Якщо ти зачарувала його, Джессіко, – вигукнув Гонігман, – то ти можеш повернути йому людську подобу.
– Звичайно, – сказала вона, усміхаючись, – але за однієї умови. Барух мій, я не віддам його. Мій батько поклявся, що не вгамується, поки ви не втратите найдорожче. Це сталося. Ви втратили Баруха. Тепер я можу зажадати від батька обіцянку, надану мені в письмовій формі, виконати все, що я побажаю. Тому я впевнена в благословенні мого батька і поверну Баруху його