Енн з Острова. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.
плід поетичної думки. З того, що я зрозуміла, багачі не раз намагалися його викупити – зараз він немало коштує – але «Петті» не хоче про продаж навіть і чути. А за будинком є яблуневий сад – його буде видно, коли ми пройдемо трохи далі – справжній яблуневий сад на Споффорд – Авеню.
– Сьогодні я бачитиму «Садибу Петті» у снах, – сказала Енн. – Я відчуваю якийсь зв’язок з цим місцем. Цікаво, чи ми коли-небудь побачимо її зсередини.
– Навряд, – сказала Прісцилла.
Енн загадково всміхнулася.
– Так, навряд. Але я все одно вірю, що це станеться. Я маю дивне передчуття, що ми зі «Садибою Петті» познайомимося ближче.
VII. Знову вдома
Перші три тижні в Редмонді здавалися довгими; але решта семестру пролетіла на крилах вітру. Не встигли студенти й отямитися, як почалася зимова сесія, яку вони більш чи менш успішно здавали. Попереду всіх першокурсників були Енн, Гілберт і Філіпа; Прісцилла здавала все дуже добре; Чарлі Слоан нічого не завалив, і то добре, але поводився так, ніби був першим на курсі.
– Аж не віриться, що в цей час завтра я буду в Зелених Дахах, – сказала Енн у вечір перед від’їздом. – Але буду. А ти, Філ, будеш в Болінґброці з Алеком й Алонсо.
– Я так хочу їх побачити! – визнала Філ, переставши на мить гризти шоколад. – Вони справді чудові хлопці. Будуть нескінченні танці, поїздки, святкування. Я ніколи тобі не пробачу, Королево Енн, що ти не їдеш до мене на канікули.
– «Ніколи» в тебе означає три дні, Філ. Дякую, що запросила – і я б дуже хотіла колись поїхати в Болінґброк. Але цього року я не можу – я МУШУ поїхати додому. Ти не уявляєш, як мене туди тягне.
– Але тобі там не буде що робити, – глузливо сказала Філ. – Раз чи два ви зберетеся разом вишивати; а старі пліткарки перемиватимуть тобі кісточки і у твоїй присутності, і за спиною. Ти помреш від самотності, дитинко.
– В Ейвонлі? – спитала Енн, яку це розсмішило.
– А якби ти поїхала зі мною, ти б прекрасно проводила час. Болінґброк шалів би за тобою, Королево Енн – за твоїм волоссям і твоїм стилем – ой, та за всім! Ти така ІНША. Ти була б у центрі загальної уваги, а я б грілася в променях твоєї слави – «не троянди, але поряд троянди». Ну поїхали, Енн.
– Картина світського тріумфу, яку ти змальовуєш, зачаровує, Філ, але я змалюю картину, поряд з якою вона потьмяніє. Я їду додому на стару ферму, з будинком під зеленим дахом, який тепер трохи вигорів, між яблуневих садів з тепер голими деревами. Внизу тече струмок, а за ним – хвойний ліс, в якому грають на арфах дощ із вітром. Поряд є ставок, зараз сірий і понурий. У домі буде дві старші дами, одна висока й худа, інша низенька й товстенька; і буде двоє двійнят, одна – зразкової поведінки, інший, як каже пані Лінд, «ходячий терор». Над верандою буде маленька кімната, де колись роїлися мрії, з великою, пишною, периною, яка після матрацу в пансіоні здаватиметься предметом розкоші. Як тобі моя картина, Філ?
– Дуже нудна, – сказала Філ, скорчивши гримасу.
– О,