Енн з Лопотливих Тополь. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.
б будь-якому Принглу й усім їм разом кантареллу.
Гадаю, я небагато писала тобі про інших вчителів. Їх там двоє… заступники директора Кетрін Брук й Джорждж Мак-Кей. Мак-Кей нічим не вирізняється. Він – сором’язливий хлопчина років двадцяти, з ледь чутним розкішним шотландським акцентом, що навіює згадку про гірські пасовища й туманні острови… його дідусь родом з острова Скай[4], а сам він чудово справляється з молодшими учнями. Він мені досить подобається. Але, боюся, полюбити Кетрін Брук буде явно непросто.
Кетрін – дівчина років приблизно двадцяти восьми, хоч їй можна дати всі тридцять п’ять. Мені розповіли, що вона плекала надії на підвищення до директорки й, підозрюю, її обурює, що мені дісталася ця посада, ще й коли я набагато молодша за неї. З неї добра вчителька… трохи моралістка… та її не особливо хтось любить. А вона цим анітрохи не переймається! Схоже, у неї немає ні друзів, ні родичів, ні сусідів у кімнаті в понурому на вигляд будинку на брудній маленькій Темпл-стріт. Вона абияк вдягається, ніколи не з’являється в товаристві й уважається ‘‘сірою мишкою’’. Вона страшенно гостра на язик, а учні як вогню бояться її в’їдливих зауважень. Розказують, що коли вона зводить свої густі чорні брови й протягує слова, вони стають податливими як м’якоть. Шкода, що я не можу зробити те ж з Принглами. Але мені явно не варто брати учнів, як вона, у лещата. Я хочу, щоб діти любили мене.
Попри те, що їй, вочевидь, завиграшки вдається приструнчити учнів, вона тільки те й робить, що відсилає до мене декого з них… особливо Принглів. Знаю, вона робить це зумисне, а я жалюгідно впевнена, що вона тішиться з моїх нещасть, і була б рада, якби я зазнала поразки.
За словами Ребекки Дью, вона нікого не підпускає близько до себе. Удови кілька неділь запрошували її на вечерю… добрі душі завжди так роблять, щоб розважити самотніх, і подають на стіл найсмачніший ‘‘Цезар’’… проте вона так і не відповіла. Тож вони облишили цю затію, бо, за словами тітки Кейт ‘‘існують певні межі’’.
Подейкують, що вона дуже розумна, співає й декламує… язик у неї гострий, як у Ребекки Дью… проте й норов той самий. Якось на благодійній вечері тітка Чатті попросила її щось продекламувати.
– Нам здалося, що вона вкрай нечемно відмовилася, – розповіла тітка Кейт.
– Просто гаркнула, – додала Ребекка Дью.
У Кетрін глибокий гортанний голос… майже чоловічий… і справді схожий на гарчання, коли вона не гуморі.
Вона не красуня, але могла б себе показати. Вона смаглява, з довгим розкішним чорним волоссям, вічно прибраним з високого чола й незґрабно скрученим вузлом на шиї. Її ясні світлі бурштинові очі, що дивляться з-під чорних брів, контрастують із темним волоссям. У неї прекрасні вуха, яких не потрібно соромитися й ховати, і я ще ні в кого не бачила таких прекрасних рук, як у неї. А ще Кетрін має гарно окреслені вуста. Проте вдягається вона жахливо. Схоже, у неї винятковий хист добирати одяг тих кольорів і фасонів, які їй не варто носити. Вона носить сукні темно-зелених матових і тьмяно-сірих тонів, а вони ж роблять її шкіру надто
Скай – один з островів з архіпелагу Внутрішніх Гербридів, другий за величиною острів Шотландії (