Відлуння: від загиблого діда до померлого. Лариса ДенисенкоЧитать онлайн книгу.
це виглядатиме комічно. Або на його собаку? Вдягну шапку-вушанку, накриюся кудлатим пледом і буду гавкати задля переконливості образу. Або на мумію Мамочку? Її просто наслідувати – для цього потрібно кілька рушників та серветок, і Мамуся буде така, як вам треба. Ні, для цього я заслабка.
«Перетворюся на Бетан, це мене не обтяжить, і цілком у моїх силах», – вирішила я. Зрештою, вдягнула на себе спідницю-плісе, бежевий джемпер, світло-карамельні балетки; зав’язала кінського хвоста, здається, саме так виглядала Бетан на думку Астрід.
Я очікувала, що в клубі буде повно людей, якщо не з пропелерами за спиною, то хоча б в картатих комбінезонах та з дволітровими слоїками варення в руках. І, м’яко кажучи, була дуже здивована, роздивляючись гламурно вдягнену публіку, деяких представників якої я шокувала своїм прилизаним виглядом. «Я бачу, ти ще не в жалобі. Але виглядає це жалюгідно», – висловилася на адресу мого одягу невідома мені кістлява пані в брунатній комбінації. Судячи з того, що вона знала про жалобу, вона знала і мене.
Хтось повис на моїй руці. Я думала, що це – Агата, але помилилася. На мене дивилася дівчина з такими круглими рисами обличчя, наче хтось створив їх за допомогою циркуля. На ній була розкішна шкіряна сукня. Я трохи почекала, чи хоче вона мені щось сказати, наприклад, привітатися, але не дочекалася. Їй це явно було непотрібно.
«Агато-ооо», – жалібно покликала я. Я не здатна струшувати з себе незнайомих людей, які нахабно вішаються мені на шию. А конфеті з себе прибираю лише тоді, коли мене не може бачити той, хто їх на мене насипав. Краще – в жіночому туалеті. В окремій кабінці.
«Привіт, а що на тобі було, коли ти вирішила перевдягнутися перед тим, як сюди прийти?» Агата приділяла одягу забагато уваги. На ній була коктейльна сукня у складних волошково-пурпурових хвилях. Коротка, пікантна і модна. Агата тицьнула мені келих, там причаївся явно скажений напій, бо не може бути нічого нормального такого малинового кольору. Тим часом Агата шикнула на круглорису дівчину, котра нарешті відвалилася від мене і впала на підлогу, як кліщ, що досхочу насмоктався крові.
«Ну, як ти?» – запитала Агата, вмостивши нас на низенький диванчик серед зручних подушок зі східними візерунками. Мені, як усім високим людям з довгими ногами, незручно на таких диванах. Таке враження, що твої коліна зараз заїдуть у твої власні вуха. В Агати, хоча вона невисока, коротка спина, натяк на талію, вузькі стегна і дуже довгі ноги як на її зріст.
«Думаю про діда і про те, що батько наважився мені брехати». – «Олаф сказав, що ти збираєшся припхатися на кремацію, навіщо це тобі?» – «З ним має попрощатися хтось із рідних, а більше нікого немає». – «У тебе зараз такий вираз обличчя, наче тобі видалили матку. А це не матка, а дід. Про якого ти і гадки не мала. Дівчинко, діди не впливають на репродуктивну функцію жінки та на статеве життя. Особливо мертві», – зауважила Агата. Вона ніколи не вдавала з себе делікатну. «Чого ти собі дозволяєш так на це реагувати? Померла стара і хвора людина. Алілуя. Мені здається, що краще