Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап ВишняЧитать онлайн книгу.

      Правда, їхній?!

      Київ

      (Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати)

      Високо передо мною

      Та воно таки так…

      І «високо», і «передо мною», і «старий», і «Київ», і «над Дніпром»…

      Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливним серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.

      А Київ… Київ високо…

      Київ – хароший…

      Великий – це раз… Чепурний – це два… Певний себе – це три…

      Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

      Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…

      – На Тургенєвську!

      – 75!

      – Та…

      – Пуд вівса сто!

      Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.

      Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто…

      Київ білий тепер. Більше – білий і м’який… «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…

      І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить…

      А ще тижнів зо два – і Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!

      – Што будіть? Што тольки будіть?! – казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. – Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому – Бог видіть! Бог усьо видіть!

      І я думаю, що таки «Бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.

      Київ пишний… Вулицею Воровського (б. Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…

      І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…

      «Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»…

      І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населению»…

      «Согласно постановлению СТО и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..»

      Щасливе населення!

      Київ строкатий!

      Афішами заліплений! І чорними, й червоними, і зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!

      І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..

      Маринеточка Жанеточка і т. ін., і т. ін.

      Це, мабуть, спеціально для березневих днів…

      «Маринеточка – Жанеточка»…

      Ну – це загальновизнане, непохитне, традиціями прибите й певне!..

      Тут нічого не заперечиш…