Помилка. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
мовчати, як риба! – Кіра всміхнулася. – То ми будемо пити чай чи як?
– Чи як! – засміялася Вероніка. – Зараз підігрію воду – наш чай давно вистиг.
– Ех! – махнула рукою Кіра. – І так піде. Ти мені краще розкажи, він дарує тобі квіти? Подарунки?
– Навіщо гроші витрачати на квіти? Назар мені купив усе необхідне.
– Наприклад? – Кіра хитро примружила очі.
– Літнє плаття, босоніжки, а ще ми купили мені нову парасольку. Хочеш, покажу?
– Не треба. Розкажи мені про нього. Коли я його бачила, то мені здалося, що він жахливий зануда.
– Тобі здалося, – всміхнулася Вероніка. – Він просто серйозний чоловік. Не буде ж він поводитися, як підліток? Звичайно, є в нього свої дивацтва, але хто з нас ідеальний? Ось, наприклад, Назар наполіг, щоб я завела зошит і записувала туди афоризми й вислови мудрих людей. Я записую, а потім ми все це обговорюємо.
– Незабаром і ти станеш нудною та прісною, – засміялася Кіра, жуючи печиво. – Навіщо тобі це треба?
– Я – майбутній лікар, мені доведеться спілкуватися з багатьма людьми, тому я повинна бути всебічно розвиненою, начитаною, інтелігентною, щоб у потрібний момент видати щось таке… Ось… – Вероніка взяла товстий зошит, зачитала: – «Треба, щоб чоловік твій корився розуму, а ти – чоловікові, і будете обоє абсолютно благополучні». Денис Фонвізін. Або ось це. Послухай. «Учи своїх дітей мовчати. Говорити вони навчаться самі». Це Бенджамін Франклін. Думаю, що Назару сподобається те, що я виписала. Як ти гадаєш?
– Сподобається, – думаючи про щось своє, тихо відповіла Кіра, але Вероніка не помітила смутку в очах подруги.
Розділ 9
Вероніка поверталася з прийому в лікаря жіночої консультації. Вона навмисно не поїхала додому міським транспортом, вирішивши пройтися пішки. Стояв кінець вересня. У міському парку, через який ішла Вероніка, щоб зрізати шлях, дерева завмерли у своїй царській красі. Вони вже скидали золоте, помаранчеве, яскраво-червоне листя на ще зелену траву, радіючи останнім ясним і безвітряним дням. Здавалося, дерева дрімають, підставивши свої гілки сонячним променям.
Вероніка нахилилася, підняла декілька різьблених кленових листочків. Чомусь саме вони їй найбільше подобалися ще з дитинства. Будучи дитиною, вона їх збирала біля школи і приносила додому, щоб поставити у вазу. Як давно і водночас зовсім недавно все це було! А сьогодні вона дізналася, що вагітна. Це не входило в їхні плани, але діти мають властивість з’являтися на світ, коли їм заманеться. Вероніка не збиралася переривати вагітність, хоча провчилася на другому курсі неповний місяць. На душі було і радісно, і тривожно. Як відреагує на таку новину Назар? Чи не буде наполягати на аборті? Хай там як, Вероніка знала з тієї першої хвилини, коли лікар вимовила: «Вітаю», – що її дитина з’явиться на світ. Вона має побачити цей світ, нехай навіть раніше, ніж вони з Назаром планували. Вероніка не замислювалася, як буде далі вчитися, але не могла допустити думки, що дитина стане